Південно-Східна Азія

Південно-Східна Азія
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Крайні точки:
Часові пояси	5 часових поясів UTC+5:30: Андаманські та Нікобарські острови UTC+6:30: Кокосові (Кілінг) острови • М'янма UTC+7:00: Камбоджа • Острів Різдва • Індонезія • Лаос • Таїланд • В'єтнам UTC+8:00: Бруней • Індонезія • Малайзія • Філіппіни • Сінгапур UTC+9:00: Індонезія • Східний Тимор
Територія
Загальна площа	4 500 000 квадратний кілометр
Населення
Чисельність	684 414 205 ()
Густота	135,6/км2 (351/миля2) осіб/км²
Назва мешканців	Південносхідноазійські народи
Найпоширеніші мови	Офіційні мови Англійська Бірманська В'єтнамська Індонезійська Кхмерська Лаоська Малайська Португальська Стандартна китайська Тамільська Тайська Тетум Філіппінська Інші корінні мови Афразійські: Арабська (індонезійська арабська) Австроазійські: аслійські В'єтнамська Кхмерська Монська Австронезійські: Ачеська Балійська Банджарська Батакські Бідаюхська Бікольська Бугійська Варайська Дусунська Ібанська Ілоканська Кадазанська Капампанган Лун-бавангська Мадурська Масбатеньйо Мінангкабау «Мокенська» Пампанґанська Себуанська Сунданська Тагальська Тетум Хілігайнон Чамська Яванська Креольські: «Амбонська малайська» Бетаві Кристанг Ток-пісін Чавакано Дравідійські: Малаялам Тамільська Телугу Великоандаманські: Ака-джеру (сучасна великоандаманська) Індоєвропейські: Англійська Бенгальська Гінді / урду Іспанська Нідерландська Португальська Французька Онганські: Джарава Онге (мова) Сентінельська Тай-кадайські: Лаоська Тайська Шанська Сино-тибетські: Бірманська Кантонська Каренські Мандаринська Мінські Ракхайнська Хаккаська Мови Азії — усі мови Азії
Найбільші міста	Список Бангкок Бандунг Джакарта Куала-Лумпур Маніла Себу Сінгапур Сурабая Ханой Хошимін Янгон
Економіка
ВВП номінальний	4,51 (за валютним курсом) трлн USD
• за ПКС	14,28 трлн USD
• на душу населення	6 446 (за валютним курсом) USD
Країни
Незалежні	11 країн Бруней В'єтнам Індонезія (за винятком Західної Нової Гвінеї) Камбоджа Лаос Малайзія М'янма Сінгапур Східний Тимор Таїланд Філіппіни
Залежні	Острів Різдва Кокосові острови Андаманські і Нікобарські острови
Південно-Східна Азія у Вікісховищі

Південно-Східна Азія — географічний регіон на південному сході Азії, що охоплює території, розташовані на південь від Китаю, на схід від Індійського субконтиненту, та на північний захід від материкової Австралії, яка є частиною Океанії. Південно-Східна Азія межує на півночі зі Східною Азією, на заході — з Південною Азією та Бенгальською затокою, на сході — з Океанією й Тихим океаном, а на півдні — з Австралією та Індійським океаном. Окрім Британської території в Індійському океані та двох із 26 атолів Мальдівських островів що належать до Південної Азії, Острівна Південно-Східна Азія є єдиним іншим субрегіоном Азії, який частково розташований у Південній півкулі. Материкова Південно-Східна Азія повністю лежить у Північній півкулі. Східний Тимор і південна частина Індонезії є частинами Південно-Східної Азії, що розташовані на південь від екватора.

Регіон розташований поблизу стику літосферних плит, що зумовлює високу сейсмічну та вулканічну активність. Основною тектонічною плитою регіону є Зондська плита, на якій розташовані майже всі країни Південно-Східної Азії, за винятком М'янми, північної частини Таїланду, північної частини Лаосу, північної частини В'єтнаму та північної частини острова Лусон (Філіппіни). Водночас сама Зондська плита охоплює лише західну частину Індонезії — до індонезійської провінції Балі включно. Гірські хребти М'янми, Таїланду, Півострівної Малайзії, а також індонезійських островів Суматра, Ява, Балі, Малі Зондські острови й Тимор належать до Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу, тоді як Філіппінські острови, більша частина Індонезії та Східний Тимор входять до Тихоокеанського вогняного кільця. Обидва ці сейсмічні пояси перетинаються в Індонезії, що зумовлює відносно високу частоту землетрусів і вивержень вулканів у регіоні, особливо на Філіппінах та в Індонезії.

Площа регіону становить близько 4 500 000 км², що дорівнює 9,80 % площі Азії, 8 % Євразії та 3 % суходолу Землі. Його населення налічує близько 675,796,065 осіб, що становить приблизно 8,5 % населення світу. За чисельністю населення Південно-Східна Азія є третім за величиною географічним регіоном Азії після Південної та Східної Азії. Регіон вирізняється значним культурним і етнічним різноманіттям: тут різні етнічні групи розмовляють сотнями мов. Одинадцять країн регіону є членами Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — регіональної організації, заснованої для розвитку економічної, політичної, військової, освітньої та культурної інтеграції між її державами-членами.

Південно-Східна Азія є одним із найбільш культурно різноманітних регіонів світу. У регіоні проживають численні етнічні групи та розмовляють багатьма мовами. Історично Південно-Східна Азія зазнала значного впливу індійської, китайської, мусульманської та колоніальної культур, які стали важливими складовими культурних і політичних інститутів регіону. Більшість сучасних держав Південно-Східної Азії були колонізовані європейськими державами. Європейський колоніалізм супроводжувався експлуатацією природних ресурсів і праці населення підкорених територій, а також спробами поширити в регіоні європейські політичні та суспільні інститути. Під час Другої світової війни кілька країн Південно-Східної Азії також протягом нетривалого часу перебували під окупацією Японської імперії. Після завершення Другої світової війни більшість країн регіону здобули незалежність унаслідок деколонізації. Нині Південно-Східна Азія переважно складається з незалежних держав.

Визначення

Регіон разом із частиною Південної Азії був відомий європейцям як Ост-Індія або просто Індії аж до XX століття. У китайських джерелах цей регіон називають Наньян («南洋»), що буквально означає «Південний океан». Материкову частину Південно-Східної Азії європейські географи назвали Індокитаєм через її розташування між Китаєм та Індійським субконтинентом, а також через культурний вплив обох сусідніх регіонів. Однак у XX столітті вживання цього терміна звузилося й стало стосуватися переважно території колишнього Французького Індокитаю (Камбоджі, Лаосу та В'єтнаму). Морську частину Південно-Східної Азії також називають Малайським архіпелагом — терміном, що походить від європейської концепції малайської раси. Інша назва Морської Південно-Східної Азії — Інсуліндія («Індійські острови»), яка використовується для позначення регіону між Індокитаєм та Австралазією Австралазією.

Термін «Південно-Східна Азія» вперше використав у 1839 році американський пастор Говард Малкольм у своїй книзі Подорожі Південно-Східною Азією. У своєму визначенні Південно-Східної Азії Малкольм включав лише материкову частину регіону, виключаючи Морську Південно-Східну Азію. Офіційного статусу цей термін набув у розпал Другої світової війни коли союзники створили Командування Південно-Східної Азії (англ. South East Asia Command, SEAC) у 1943 році. SEAC сприяло поширенню терміна «Південно-Східна Азія», хоча його територіальне охоплення тоді ще не було остаточно визначеним: наприклад, до зони відповідальності командування не входили Філіппіни та значна частина Індонезії, натомість до неї належав Цейлон. Однак до кінця 1970-х років сформувалося загальноприйняте розуміння терміна «Південно-Східна Азія» та територій, які він охоплює. Хоча з культурного чи мовного погляду межі Південно-Східної Азії можуть визначатися по-різному, нині найпоширенішим є визначення, що охоплює території країн (суверенних держав і залежних територій), перелічених нижче.

Усі одинадцять держав Південно-Східної Азії є членами Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Папуа Нова Гвінея заявила про намір приєднатися до АСЕАН і наразі має статус спостерігача. Водночас навколо низки островів у Південнокитайському морі тривають суперечки щодо державного суверенітету.

Політичний поділ

Політична карта Південно-Східної Азії

Суверенні держави

Держава	Площа (км2)	Населення (2025)	Густота населення (/км2)	ІЛР (2023)	Столиця
Бруней	5765	455 500	77	0,837	Бандар-Сері-Бегаван
Камбоджа	181 035	17 577 760	92	0,606	Пномпень
Індонезія	1 904 569	284 438 782	144	0,728	Джакарта
Лаос	236 800	7 647 000	31	0,617	В'єнтьян
Малайзія	330 803	34 231 700	101	0,819	Куала-Лумпур *
М'янма	676 578	51 316 756	80	0,609	Найп'їдо
Філіппіни	300 000	114 123 600	380	0,720	Маніла
Сінгапур	719,2	6 110 200	8261	0,946	Сінгапур
Таїланд	513 120	65 859 640	140	0,798	Бангкок
Східний Тимор	14 874	1 391 221	89	0,634	Ділі
В'єтнам	331 210	101 343 800	294	0,766	Ханой

* Адміністративний центр у Путраджаї.

Статистичний відділ ООН поділяє Азію на такі субрегіони, причому цей поділ ґрунтується на міркуваннях практичної доцільності й не означає будь-яких припущень щодо політичної чи іншої належності країн або територій:

   Північна Азія

   Центральна Азія

   Східна Азія

   Західна Азія

   Південна Азія

   Південно-Східна Азія

Географічний поділ

Географічно Південно-Східна Азія поділяється на два субрегіони: Материкову Південно-Східну Азію (або Індокитайський півострів) та Морську Південно-Східну Азію.

До Материкової Південно-Східної Азії належать:

• Камбоджа
• Лаос
• М'янма
• Західна Малайзія
• Таїланд
• В'єтнам

До Морської Південно-Східної Азії належать:

• Бруней
• Східна Малайзія
• Індонезія
• Філіппіни
• Сінгапур
• Східний Тимор

Хоча півострівна Малайзія географічно належить до Материкової Південно-Східної Азії, вона має багато спільних культурних та екологічних рис із навколишніми островами, тому її часто відносять до Морської Південно-Східної Азії. З географічного погляду Андаманські і Нікобарські острови, що належать Індії, також іноді розглядають як частину Морської Південно-Східної Азії^{[джерело?]}. Східний Бангладеш і Північно-Східна Індія мають тісні культурні зв'язки з Материковою Південно-Східною Азією, тому їх інколи вважають транскордонними регіонами між Південною та Південно-Східною Азією (див. також: Східна Південна Азія та відносини Південно-Східної Азії з Північно-Східною Індією). На сході Гонконг також іноді відносять до Південно-Східної Азії. Аналогічно, острів Різдва та Кокосові острови мають тісні культурні зв'язки з Морською Південно-Східною Азією, тому їх також іноді розглядають як транскордонні території між Південно-Східною Азією та Австралією й Океанією. У деяких випадках до Південно-Східної Азії також зараховують Шрі-Ланку через її культурні та релігійні зв'язки з Материковою Південно-Східною Азією. Східну половину острова Нова Гвінея, яка не входить до складу Індонезії, тобто Папуа — Нову Гвінею, також іноді включають до Морської Південно-Східної Азії. Те саме стосується Гуаму, Північних Маріанських островів та Палау, які свого часу входили до складу Іспанської Ост-Індії та мають тісні культурні й мовні зв'язки з регіоном, насамперед із Філіппінами.

Тимор-Лешті та східна частина Індонезії (на схід від лінії Воллеса у регіоні Воллесія) географічно вважаються пов'язаними з Океанією через характерні особливості їхньої фауни. З геологічного погляду острів Нова Гвінея та прилеглі до нього острови є частиною Австралійського континенту, оскільки вони з'єднані шельфом Сахул. Острів Різдва та Кокосові острови розташовані на Австралійській плиті, на південь від Зондського жолоба. Попри те, що географічно вони ближчі до Морської Південно-Східної Азії, ніж до материкової Австралії, ці дві зовнішні території Австралії геологічно не належать до Азії, оскільки жодна з них не розташована на Зондській плиті. Геосхема Статистичного відділу ООН, яка є інструментом політико-географічної класифікації, створеним спеціально для статистичних цілей, відносить обидві острівні території до Океанії, а саме до підрегіону «Австралія та Нова Зеландія» (Австралазія).

Деякі визначення Південно-Східної Азії також включають Тайвань. Тайвань іноді відносять як до Південно-Східної, так і до Східної Азії, однак він не є членом АСЕАН. Аналогічний аргумент іноді застосовують і до деяких південних районів материкового Китаю, а також Гонконгу і Макао, які також можуть розглядатися як частина одночасно Південно-Східної та Східної Азії, проте не є членами АСЕАН.

Андаманське море

Арафурське море

Море Балі

Море Банда

Море Серам

Море Флорес

Яванське море

Молуккське море

Море Саву

Південнокитайське море

Тиморське море

Море Бохол

Море Камотес

Філіппінське море (Тихий океан)

Море Самар

Море Сібуян

Море Сулу

Море Вісаян

Море Сулавесі

Море Бісмарка

Коралове море

Соломонове море

Сіамська затока

Тонкінська затока

Бенгальська затока

Індійський океан

Малаккська протока

Макасарська протока

Карпентарія

Карімата

Лусонська протока

Затока Томіні

Зондська протока

Затока Моро

Мадурська протока

Океани та моря Південно-Східної Азії

Суматра

Сімелуе

Кракатау

Банка-Белітунг

Острови Ріау

Енгано

Ментавайські острови

Ніас

Борнео

Ява

Мадура

Сулавесі

Архіпелаг Сулу

Мінданао

Вісайські острови

Міндоро

Лусон

Катандуанес

Острови Полільйо

Бабуян

Батанес

Молуккські острови

Танімбар

Острови Барат-Дая

Атауро

Острів Роте

Тимор

Саву

Флорес

Комодо

Сумба

Сумбава

Балі

Ломбок

Нова Гвінея

Острови в Південно-Східній Азії

Історія

Доісторичний період

Зображення бика, виявлене 2018 року в печері Лубанг Джеріджі Салех, (Індонезія), вважається одним із найдавніших відомих зразків фігуративного живопису у світі. За оцінками, його було створено приблизно 40–52 тисячі років тому, а можливо, й раніше.

Гунунг-Паданг — найбільша мегалітична пам'ятка Південно-Східної Азії.

Регіон був заселений Homo erectus приблизно 1,5 млн років тому, у середньому плейстоцені. Окремі групи Homo sapiens, предки сучасних східноєвразійських популяцій за межами Африки (споріднених як зі східноазійськими народами, так і з папуасами), досягли цього регіону приблизно між 70 000 і 50 000 роками до н. е., хоча деякі дослідники припускають і більш ранню дату. У печерах Сулавесі та Борнео (Калімантану) було виявлено зразки наскельного мистецтва (параєтального живопису), датовані 40–60 тисячами років тому; нині вони вважаються найдавнішими відомими творами такого мистецтва у світі. Homo floresiensis також мешкав у регіоні ще щонайменше 50 000 років тому, після чого вимер. Протягом значної частини цього періоду сучасні острови західної Індонезії були з'єднані з Малайським півостровом в єдиний суходіл, відомий як Сундаленд, що стало можливим через значно нижчий рівень Світового океану. Територія сучасної Таїландської затоки тоді була суходолом, який з'єднував Сундаленд із Материковою Південно-Східною Азією.

Нещодавні дослідження показали, що характерний базальний східноєвразійський (східний позаафриканський) генетичний компонент виник у Материковій Південно-Східній Азії близько 50 000 року до н. е. і поширювався кількома хвилями міграцій відповідно на південь і на північ, давши початок як океанійським (спорідненим із папуасами), так і базальним східноазійським (спорідненим з онге та людиною з Тяньюаня) генетичним лініям.

Давні рештки мисливців-збирачів із Морської Південно-Східної Азії, зокрема одного голоценового мисливця-збирача з Південного Сулавесі, засвідчили наявність походження як від океанійської, так і від східноазійської гілок східного позаафриканського родоводу. Ця особа приблизно на 50 % мала «базальне східноазійське» походження, змодельоване як споріднене з онге або людиною з Тяньюаня, і за своїм генетичним положенням займала проміжне місце між народом онге з Андаманських островів і папуасами Океанії. Автори дослідження дійшли висновку, що наявність такого генетичного компонента в голоценового мисливця-збирача свідчить про те, що змішування зі східноазійськими популяціями з Материкової Південно-Східної Азії в Морській Південно-Східній Азії могло відбутися задовго до поширення австронезійських суспільств. Потік генів, пов'язаний зі східноазійським походженням, до Морської Південно-Східної Азії та Океанії можна датувати приблизно 25 000 роком до н. е. (а можливо, і раніше).

До неоліту пов'язані з Океанією популяції Морської Південно-Східної Азії були значною мірою витіснені внаслідок поширення різних популяцій східноазійського походження, яке розпочалося в Материковій Південно-Східній Азії приблизно 50–25 тисяч років тому. Генетичний компонент східноазійського походження вже був широко поширений по всій Південно-Східній Азії близько 15 000 року до н. е., тобто ще до розселення австроазійських та австронезійських народів.

Зразки, датовані прибл. 10 000–2000 роками до н. е., що належать до хоабіньського технокомплексу мисливців-збирачів Материкової Південно-Східної Азії, який передував розселенню австронезійців та австроазійців, демонструють найбільшу генетичну спорідненість із базальними східноазійськими лініями, пов'язаними з людиною з Тяньюаня верхньопалеолітичного періоду з Північного Китаю, а також із доісторичними народами дзьомон Японії. Порівняно із сучасними популяціями, вони виявляють найбільшу спорідненість з андаманськими народами онге та джарава, а також із семангами (також відомими як «малайзійські негритоси») і манік, що мешкають у внутрішніх районах Малайського півострова.

Поширення австроазійських та австронезійських народів у Морській Південно-Східній Азії.

Наприкінці неоліту австронезійські народи, які нині становлять більшість населення Брунею, Індонезії, Малайзії, Філіппін і Тимору-Лешті, переселилися до Південно-Східної Азії з Тайваню під час першої в історії людства морської міграції, відомої як австронезійська експансія. Вони досягли північної частини Філіппін приблизно між 7000 і 2200 роками до н. е., а згодом швидко поширилися до Північних Маріанських островів і Борнео (до 1500 року до н. е.), острівної Меланезії (до 1300 року до н. е.), а також решти Індонезії, Малайзії, південного В'єтнаму та Палау (до 1000 року до н. е.). Вони часто оселялися вздовж узбережжя, витісняючи або асимілюючи різноманітні місцеві народи, що вже населяли ці території. Нащадки цих давніших популяцій, відомі як негритоси, нині становлять невеликі меншини в географічно ізольованих районах.

Австронезійські народи Південно-Східної Азії протягом тисячоліть були вправними мореплавцями. Вони поширилися на схід до Мікронезії та Полінезії, а також на захід — до Мадагаскару, ставши предками сучасних малагасійців, мікронезійців, меланезійців і полінезійців. Морські шляхи через Індійський океан сприяли заселенню Мадагаскару, а також розвитку торгівлі між Західною Азією, східним узбережжям Індії та південним узбережжям Китаю. Вважається, що золото із Суматри потрапляло на захід аж до Риму. У своїй праці Природнича історія Пліній Старший згадував Хрису та Аргіру — два легендарні острови, багаті на золото й срібло, розташовані в Індійському океані. Їхні судна, зокрема вінта, були здатні здійснювати далекі океанські плавання. У записах про навколосвітню подорож Магеллана зазначається, що ці судна були значно маневровішими за європейські кораблі. Вважається, що раб із моря Сулу брав участь в експедиції Магеллана як перекладач.

Дослідження, представлені Організацією з вивчення геному людини (HUGO) на основі генетичного аналізу різних народів Азії, емпірично підтверджують, що відбулася одна міграційна хвиля з Африки, під час якої ранні люди просувалися вздовж південного узбережжя Азії й приблизно 50 000–90 000 років тому вперше досягли Малайського півострова. Оранг-аслі, зокрема семанги, які мають негритоські антропологічні ознаки, є прямими нащадками цих найдавніших поселенців Південно-Східної Азії. Згодом ці ранні популяції розділилися та поступово поширилися на північ, до Китаю, а популяції Південно-Східної Азії зберегли більшу генетичну різноманітність, ніж молодші за походженням популяції Китаю.

Вільгельм Солгайм та інші дослідники навели свідчення існування морської торговельної мережі нусантао, що охоплювала територію від В'єтнаму до решти Малайського архіпелагу вже в період приблизно 5000 року до н. е. — 1 року н. е. у Північному В'єтнамі приблизно з 1000 до 1 року до н. е. розквітла бронзова культура Донгшон, вплив якої поширився на інші частини Південно-Східної Азії Близько 500 року до н. е. регіон увійшов у залізну добу, коли залізо почали виплавляти також у Північному В'єтнамі, де ще існувала культура Донгшон, завдяки його активним контактам із сусіднім Китаєм.

Бронзовий барабан із Сонгди (північний В'єтнам). Середина I тисячоліття до н. е.

Більшість народів Південно-Східної Азії спочатку сповідували анімізм, поклоняючись предкам, силам природи та духам. У I столітті н. е., після встановлення контактів регіону, насамперед його прибережних районів, з Індійським субконтинентом, ці вірування поступово були витіснені індуїзмом і буддизмом. Індійські брахмани та купці принесли до регіону індуїзм і встановили зв'язки з місцевими правителями. Місцеві володарі приймали індуїзм або буддизм і запозичували індійські релігійні традиції, щоб зміцнити легітимність своєї влади, піднести свій ритуальний статус над іншими правителями та сприяти розвитку торгівлі з державами Південної Азії. Вони регулярно запрошували до своїх володінь індійських брахманів, що започаткувало поступовий процес індіанізації регіону. У I столітті н. е. шайвізм був панівною релігійною традицією багатьох індуїстських держав Південної Індії. Згодом він поширився до Південно-Східної Азії через Бенгальську затоку, Індокитай і Малайський архіпелаг, що привело до спорудження тисяч храмів Шиви на островах Індонезії, а також у Камбоджі та В'єтнамі, де він розвивався паралельно з буддизмом. Тхеравада поширилася в регіоні у III столітті, морськими торговельними шляхами, що поєднували Південно-Східну Азію зі Шрі-Ланкою. Уже в V столітті буддизм міцно утвердився в державі Фунань. У сучасній Материковій Південно-Східній Азії тхеравада й досі залишається панівною течією буддизму, яку сповідують буддисти Таїланду, М'янми та Камбоджі. Ця традиція поєдналася з кхмерською культурою, що зазнала значного впливу індуїзму. Махаяна поширилася в Морській Південно-Східній Азії завдяки китайським ченцям, які проходили через регіон на шляху до Наланди. Вона й нині залишається панівною течією буддизму серед буддистів Індонезії та Малайзії.

Поширення цих двох індійських релігій відтіснило прихильників корінних вірувань Південно-Східної Азії до віддалених внутрішніх районів. Молуккські острови та Нова Гвінея не зазнали індіанізації, а їхнє корінне населення переважно сповідувало анімізм аж до XV століття, коли в цих місцевостях почав поширюватися іслам. Натомість у В'єтнамі буддизм так і не зміг сформувати потужні інституційні структури через сильний китайський вплив. У сучасній Південно-Східній Азії В'єтнам є єдиною країною, у якій народна релігія залишається найпоширенішою за кількістю прихильників. Останніми роками в'єтнамська народна релігія переживає відродження за підтримки уряду. В інших частинах регіону також існують етнічні групи, які чинили опір наверненню до інших релігій і зберегли свої традиційні анімістичні вірування, зокрема даяки на Калімантані, ігороти на Лусоні та шани у східній М'янмі.

Доба індуїстських і буддійських держав

Поширення індуїзму в Азії — від його осередку на Індійському субконтиненті до інших частин континенту, насамперед Південно-Східної Азії, — розпочалося приблизно в I столітті н. е. й ознаменувалося появою перших індуїстських поселень і державних утворень у регіоні.

Після встановлення контактів із Індійським субконтинентом прибл. 400 року до н. е. у регіоні розпочався поступовий процес індіанізації, під час якого індійські релігійні, культурні, архітектурні та політичні традиції поширювалися завдяки купцям і релігійним діячам та були сприйняті місцевими правителями. Своєю чергою, місцеві володарі запрошували до своїх держав індійських брахманів і ченців, які допомагали перетворювати місцеві державні утворення на більш індіанізовані, поєднуючи індійські та місцеві традиції. Санскрит і палі стали елітарними мовами регіону, що фактично зробило Південно-Східну Азію частиною Індосфери. Більша частина регіону зазнала індіанізації вже в перші століття нашої ери, тоді як Філіппіни — лише прибл. в IX столітті, після заснування королівства Тондо на Лусоні. В'єтнам, особливо його північна частина, ніколи не був повністю індіанізований через тривалі періоди панування китайських держав.

Першими державними утвореннями регіону, що зазнали індійського впливу, були міста-держави П'ю, які існували на території сучасної внутрішньої М'янми вже приблизно з II століття до н. е. Вони слугували важливим сухопутним торговельним вузлом між Індією та Китаєм. Панівною релігією цих міст-держав був буддизм тхеравади, хоча тут також були широко поширені буддизм махаяни та індуїзм. У I столітті н. е. в дельті Меконгу виникла держава Фунань, територія якої охоплювала сучасні Камбоджу, південний В'єтнам, Лаос і східний Таїланд. Протягом приблизно п'яти століть вона була провідною торговельною державою Материкової Південно-Східної Азії, забезпечувала транзит індійських і китайських товарів та контролювала торговельні потоки в регіоні. У Морській Південно-Східній Азії першою засвідченою індіанізованою державою була Салаканагара, заснована на заході Яви приблизно у II столітті н. е. Це індуїстське царство було відоме грекам під назвою Аргіра («Країна срібла»).

Храм Боробудур у Центральній Яві, Індонезія

До V століття н. е. торговельні зв'язки між Сходом і Заходом були зосереджені переважно на морських шляхах. Іноземні купці почали використовувати нові маршрути, зокрема Малаккську та Зондську протоки, що було зумовлено розвитком Морської Південно-Східної Азії. Ці зміни призвели до занепаду Фунані, тоді як виникли нові морські держави, зокрема Шривіджая, Таруманагара та Матарам. Протягом понад п'яти століть Шривіджая залишалася провідною морською державою регіону, контролюючи як Малаккську так і Зондську протоки. Це панування почало занепадати після вторгнення у 1025 році імперії Чола — провідної морської держави Індійського субконтиненту. Вторгнення докорінно змінило розподіл політичної влади й торговельних шляхів у регіоні та сприяло піднесенню нових регіональних держав, зокрема Кхмерської імперії та Кахуріпану. Подальші торговельні контакти з Китайською імперією дали змогу державі Чола впливати на місцеві культури. Багато збережених донині пам'яток індуїстського культурного впливу, які трапляються по всій Південно-Східній Азії, є наслідком походів Чола.

Ангкор-Ват у Сіємреапі, Камбоджа

Із занепадом впливу Шривіджаї в регіоні Кхмерська імперія пережила період свого розквіту, який тривав із XI до XIII століття н. е. У столиці імперії, Ангкорі, розташовані величні пам'ятки, зокрема Ангкор-Ват і Байон. Дані супутникової зйомки засвідчили, що в період свого найбільшого піднесення Ангкор був найбільшим доіндустріальним міським центром у світі. Чампа розташовувалася на території сучасного центрального В'єтнаму й була високоіндіанізованою індуїстською державою. У 1471 році, під час в'єтнамського вторгнення до Чампи, в'єтнамці здійснили масштабний завойовницький похід проти чамів розграбували й спалили Чампу, винищили тисячі її жителів і насильно асимілювали тих, хто залишився, до в'єтнамської культури.

Кхмерське військо, що веде бій проти чамів із використанням бойових слонів. XII століття. Кам'яний рельєф у храмі Байон.

У XIII столітті н. е. регіон зазнав монгольських вторгнень, які охопили, зокрема, узбережжя Дайв'єту, внутрішні райони Бірми (М'янми) та Яву. У 1258, 1285 і 1287 роках монголи намагалися завоювати Дайв'єт і Чампу. Ці вторгнення виявилися невдалими, однак і Дайв'єт, і Чампа погодилися стати данниками династії Юань, щоб уникнути подальших конфліктів. У 1277—1287 роках монголи також вторглися до Паганського царства в Бірмі, що призвело до його розпаду та виникнення низки менших шанських держав, якими правили місцеві вожді, що номінально визнавали зверхність династії Юань. Проте вже 1297 року постала нова місцева держава — М'їнсайнське царство, яке стало фактичним володарем Центральної Бірми та кинуло виклик монгольському пануванню. У відповідь 1300 року монголи здійснили друге вторгнення до Бірми, але війська М'їнсайнського царства успішно його відбили. Зрештою 1303 року монгольські війська залишили Бірму. 1292 року монголи направили послів до королівства Сінгасарі на Яві, вимагаючи визнання влади Монгольської імперії. Правителі Сінгасарі відхилили цю вимогу й завдали послам тілесних ушкоджень, чим розгнівали монголів і спонукали їх спорядити великий флот для вторгнення на Яву. Однак на момент прибуття монголів Сінгасарі вже впало внаслідок повстання васального Кедірі, що сталося 1293 року. Після прибуття монголів на Яву місцевий князь Раден Віджая запропонував їм допомогу в боротьбі проти Кедірі. Після розгрому Кедірі Віджая обернувся проти своїх монгольських союзників, влаштував засідку на їхній флот і змусив монгольські війська залишити Яву.

Після відступу монголів 1293 року Віджая заснував у східній Яві імперію Маджапагіт. Маджапагіт перетворилася на провідну регіональну державу. Найвидатнішим її правителем був Хаям Вурук, правління якого (1350—1389) стало періодом найвищого розквіту імперії, коли під її впливом опинилися інші держави південної частини Малайського півострова, Борнео, Суматри та Балі. У різних джерелах, зокрема в поемі «Нагаракертагама», також зазначається, що вплив Маджапагіту поширювався на частини Сулавесі, Молуккських островів, окремі райони західної Нової Гвінеї та південних Філіппін, що робить її однією з найбільших імперій в історії Південно-Східної Азії^:107. Проте вже у XV столітті вплив Маджапагіту почав слабшати внаслідок численних війн за престолонаслідування та піднесення нових ісламських держав, зокрема Самудера-Пасаю і Малаккського султанату, що виникли поблизу стратегічно важливої Малаккської протоки. Близько 1500 року імперія Маджапагіт припинила існування. Вона була останньою великою індуїстською державою та останньою провідною державою регіону Південно-Східної Азії до прибуття європейців.

Поширення ісламу

Стара мечеть Вапауве — найдавніша збережена мечеть Індонезії та друга за давністю в Південно-Східній Азії. Збудована 1414 року

Перші контакти ісламу з Південно-Східною Азією відбулися у VIII столітті н. е., коли Омеядський халіфат налагодив торговельні зв'язки з регіоном морськими шляхами. Проте його широке поширення в регіоні розпочалося лише через кілька століть. У XI столітті в історії Морської Південно-Східної Азії настав період значних потрясінь. Флот індійської імперії Чола перетнув океан і атакував королівство Шривіджая під керівництвом Санграми Віджаятунгавармана в Кадарамі (Кедах); столицю цієї могутньої морської імперії було розграбовано, а самого короля взято в полон. Разом із Кадарамом нападу зазнали також Паннаї на території сучасної Суматри, Малаюр та Малайський півострів. Незабаром після цього король Кедаху Пхра Онг Махавангса став першим правителем, який зрікся традиційної індуїстської віри і прийняв іслам, у результаті чого у 1136 році було засновано султанат Кедах. Самудера-Пасай прийняла іслам у 1267 році, король Малакки Парамешвара одружився з принцесою Пасаю, а їхній син став першим султаном Малакки. Невдовзі Малакка перетворилася на центр ісламської освіти та морської торгівлі, і її приклад наслідували інші правителі. Індонезійський релігійний діяч та ісламський богослов Хамка (1908—1981) писав 1961 року: «Поширення ісламу в Індонезії та Малаї тісно пов'язане з китайським мусульманином, адміралом Чжен Хе». Мусульмани з таких далеких регіонів, як Османська Туреччина, дісталися Південно-Східної Азії, про що зауважив іспанський офіцер у Манілі Мельчор Давалос:

Перси, араби, єгиптяни та турки принесли сюди шанування [Мухаммеда] та його згубну секту, і навіть маври з Тунісу та Гранади прибували сюди, часом у складі армад Кампсона [Кайтбея], колишнього султана Каїра та короля Єгипту... Таким чином, мені здається, що ці маври Філіппінських островів — це переважно ті, хто, як уже зазначалося, походить із Єгипту, Аравії та Мекки, і є їхніми родичами, учнями та послідовниками; і щороку, кажуть, турки прибувають на Суматру і Борнео, а також на Тернате, де зараз перебувають деякі з тих, хто зазнав поразки у знаменитій битві, в якій переміг сеньйор дон Хуан Австрійський.

— Мельчор Давалос

Існує кілька теорій, що пояснюють процес ісламізації Південно-Східної Азії. Одна з них пов'язує його з розвитком торгівлі. Розширення торговельних зв'язків між Західною Азією, Індією та Південно-Східною Азією сприяло поширенню ісламу, оскільки мусульманські купці з Південної Аравії (Хадрамауту) принесли цю релігію до регіону разом зі своїми розгалуженими торговельними мережами. Багато з них оселилися в Індонезії, Сінгапурі та Малайзії. Про це свідчить існування численних арабсько-індонезійської, арабсько-сінгапурської та арабсько-малайзійської громад, які свого часу відігравали помітну роль у кожній із цих країн. Згодом іслам прийняли представники правлячих еліт, що ще більше сприяло його поширенню в усьому регіоні. Правитель Малаккського султанату, найважливішої портової держави регіону, прийняв іслам у XV столітті, започаткувавши період прискореної ісламізації, оскільки нова релігія швидко здобула підтримку серед правителів і торговельних кіл. Важливу роль у поширенні ісламу в Південно-Східній Азії також відіграли гуджаратські мусульмани.

Торгівля та колонізація

Карта Південно-Східної Азії 1587 року, створена Урбано Монті

Малаккська протока

Торгівля між країнами Південно-Східної Азії має давню історію. Наслідки колоніального панування, боротьби за незалежність, а в окремих випадках і воєн суттєво вплинули на економічні погляди та політику кожної країни.

Китай

У 111 році до н. е. — 938 році н. е. північна частина В'єтнаму перебувала під владою Китаю. Нею послідовно керували різні китайські династії, зокрема Хань, Східна Хань, Східна У, Цао Вей, Цзінь, Лю Сун, Південна Ці, Лян, Суй, Тан, Південна Хань.

Записи учасників навколосвітньої експедиції Фернана Магеллана свідчать, що Бруней мав більше гармат, ніж європейські кораблі, що, ймовірно, вказує на торговельні зв'язки з Китаєм.

Згідно з малайською легендою, імператор китайської династії Мін, вражений мудрістю султана Мансур-шаха, відправив до Малакки принцесу Ханг Лі По зі свитою з 500 осіб, щоб вона стала дружиною султана. Колодязь Ханг Лі По, збудований 1459 року, нині є популярною туристичною пам'яткою, так само як і Букіт-Чіна, де оселилися члени її свити.

Стратегічне значення Малаккської протоки, яку в XV — на початку XVI століття контролював Малаккський султанат, не залишилося непоміченим для португальського письменника Томе Піріша, який у праці Suma Oriental писав: «Хто володіє Малаккою, той тримає руку на горлі Венеції». (На той час Венеція була одним із головних торговельних центрів Європи, а товари надходили туди через Малаккську протоку.)

Європа

Форт Корнволліс у Джорджтауні позначає місце, де 1786 року Британська Ост-Індійська компанія вперше висадилася на Пенанзі, що поклало початок британській колонізації Малаї

Західний вплив почав проникати до регіону у XVI столітті з прибуттям португальців до Малакки, Молуккських островів і Філіппін. Останні через кілька років були колонізовані іспанцями, які використовували їх як важливий торговельний вузол між Азією та Латинською Америкою. Упродовж XVII і XVIII століть нідерландці заснували Нідерландську Ост-Індію; французи — Французький Індокитай; а британці — Поселення в протоках. До XIX століття всі країни Південно-Східної Азії, за винятком Таїланду, опинилися під колоніальним пануванням.

Дуйт — монета, карбована Голландською Ост-Індійською компанією (VOC), 1646—1667 роки. 2 каси, 2 дуйти

Європейські мореплавці досягали Південно-Східної Азії як із заходу, так і зі сходу. Регулярна торгівля між кораблями, що прямували на схід через Індійський океан, і суднами, які прибували з півдня материкової Азії, забезпечувала обмін товарами на місцеві природні ресурси, зокрема мед та дзьоби птахів-носорогів з островів Малайського архіпелагу. До XVIII і XIX століть європейці були переважно зацікавлені в розширенні торговельних зв'язків. Для більшості населення країн регіону контакти з європейцями залишалися порівняно обмеженими, а традиційний суспільний уклад і звичні соціальні відносини майже не змінювалися. Для більшості людей життя, засноване на натуральному землеробстві, рибальстві, а в менш розвинених суспільствах також на полюванні та збиральництві, і надалі залишалося нелегким.

Європейці принесли до Південно-Східної Азії християнство, що сприяло широкому поширенню діяльності християнських місіонерів. Іспанія, попри свій європейський статус, направила до регіону найбільшу кількість колоністів, значна частина яких походила з Америки. Із цього приводу Касіміро Діас писав:

«Він (губернатор дон Себастьян Уртадо де Коркуера) привів значне підкріплення солдатів, багато з яких були з Перу, оскільки він прибув до Акапулько з цього королівства.»

— Касіміро Діас

Відтоді християнство набуло широкого поширення на Філіппінах, і 2021 року його сповідували близько 89 % населення країни.

Таїланд також відкрив країну для західних учених, які сприяли розвитку національної системи освіти. Водночас членів королівської родини та тайських учених почали направляти на навчання до вищих навчальних закладів Європи й Російської імперії.

Японія

Під час Другої світової війни Японська імперія окупувала більшість колишніх західних колоній, проголосивши концепцію «Великої східноазійської сфери співпроцвітання». Водночас окупаційний режим доби Сьова вчинив численні акти насильства щодо цивільного населення, зокрема проводив експерименти на живих людях, запровадив систему сексуального рабства, відому як система «жінок для втіхи», здійснив Манільську різанину та використовував примусову працю, зокрема систему ромуша в Індонезії, до якої було залучено, за різними оцінками, від чотирьох до десяти мільйонів осіб. У пізнішій доповіді Організації Об'єднаних Націй зазначалося, що під час японської окупації в Індонезії близько чотирьох мільйонів людей загинули внаслідок голоду та примусової праці. Після поразки Японії (та інших держав Осі) в театрі бойових дій у Південно-Східній Азії союзники зіткнулися з націоналістичними рухами, яким японська окупаційна влада надала незалежність.

Індія

Гуджарат в Індії у XV і XVI століттях підтримував активні торговельні зв'язки з Південно-Східною Азією. Після португальського вторгнення до Південно-Східної Азії у XVII столітті торговельні відносини з Гуджаратом занепали.

Сполучені Штати Америки

Сполучені Штати Америки захопили Філіппіни в Іспанії 1898 року. 1934 року островам було надано внутрішнє самоврядування, а 1946 року вони здобули незалежність.

Сучасна історія

Більшість країн регіону зберігають національний суверенітет. У більшості держав Південно-Східної Азії функціонують демократичні форми правління, а права людини визнаються, хоча їхнє забезпечення залежить від політики кожної окремої держави. До соціалістичних або комуністичних країн регіону належать В'єтнам і Лаос. АСЕАН забезпечує основу для економічної інтеграції та координації регіональної відповіді на міжнародні виклики.

Китай висуває широкі територіальні претензії в Південнокитайському морі, ґрунтуючись на так званій лінії дев'яти штрихів, а також створив штучні острови з метою зміцнення своїх претензій. Крім того, Китай заявляє про наявність виключної економічної зони, що базується на островах Спратлі. 2013 року Філіппіни оскаржили претензії Китаю в Постійній палаті третейського суду в Гаазі. У справі Філіппіни проти Китаю (2016) суд ухвалив рішення на користь Філіппін і відхилив претензії Китаю.

Географія

Рельєфна карта Південно-Східної Азії

Південно-Східна Азія простягається від окраїн Тибетського плато на півночі М'янми через Малайський півострів до островів Індонезійського й Філіппінського архіпелагів, а також західної частини острова Нова Гвінея.

Індонезія є найбільшою країною Південно-Східної Азії, а також найбільшим архіпелагом світу за площею. З геологічного погляду Індонезійський архіпелаг є одним із найактивніших вулканічних регіонів світу. Тектонічні підняття в регіоні також спричинили формування численних високих гір, найвищою з яких є Пунчак-Джая в провінції Папуа (Індонезія), заввишки 5030 м, розташована на острові Нова Гвінея. Це єдине місце в Південно-Східній Азії, де збереглися льодовики. Найвищою горою Південно-Східної Азії є Хкакаборазі (5967 м) на півночі М'янми, що входить до того самого гірського хребта, що й її вища вершина — Еверест.

До морів, що формують великий морський простір регіону, належать Південнокитайське море, Яванське море, море Сулу, море Сулавесі та Андаманське море. Найбільшим із них є Південнокитайське море. До нього впадають річки, що протікають територією Філіппін, В'єтнаму, Малайзії, Брунею, Індонезії та Сінгапуру.

Тонлесап у Камбоджі є найбільшим прісноводним озером Південно-Східної Азії; його максимальна площа поверхні становить 16 000 км².

Таїландська затока є найбільшою затокою Південно-Східної Азії; її площа становить 320 000 км². Середня глибина затоки дорівнює 45 м, а максимальна — 80 м.

Меконг, завдовжки 4900 км, є найдовшою річкою Південно-Східної Азії. Він бере початок на Тибетському плато й протікає територією М'янми, Лаосу, Таїланду, Камбоджі та В'єтнаму. Басейн річки охоплює площу 795 000 км², а її середньорічний стік, що становить 475 км³, є десятим за величиною у світі.

Вулкан Майон, попри високу активність, відомий майже ідеальною конічною формою, сформованою внаслідок тривалих повторних вивержень.

Межі

Географічно Південно-Східна Азія межує з материковим Китаєм на півночі, Індійським субконтинентом на заході, Мікронезією на сході та Австралійським континентом на півдні. Межу між Південно-Східною Азією та Австралією зазвичай проводять через Воллесію.

Контурна карта світу з центром на Південно-Східній Азії, Тихоокеанській Азії, Меланезії та Австралії.

У геополітичному розумінні північною межею регіону є материковий Китай і Тайвань, західною — Індія та Бангладеш, східною — острови Мікронезії, а південною — Австралія. Вона проходить між Папуа — Новою Гвінеєю та індонезійським регіоном Західна Нова Гвінея (провінції Папуа і Західне Папуа). Обидві країни поділяють між собою острів Нова Гвінея.

Острови Мікронезії не пов'язані з материковою Азією з біогеографічного, геологічного чи історичного погляду. Організація Об'єднаних Націй, Всесвітня книга фактів та інші організації відносять їх до Океанії. На політичному рівні регіон Океанії представлений Форумом тихоокеанських островів — міжурядовою організацією, до складу якої до 2022 року входили Австралія, Нова Зеландія та всі незалежні держави Меланезії, Мікронезії й Полінезії. Деякі країни морської Південно-Східної Азії, зокрема Індонезія та Філіппіни, мають статус партнерів з діалогу Форуму тихоокеанських островів, однак жодна з них не є його повноправним членом.

У середині — другій половині XIX століття морську Південно-Східну Азію часто об'єднували з Австралією та Океанією, а не з материковою Азією. Термін «Океанія» увійшов до вжитку на початку XIX століття, тоді як ранні визначення цього регіону передували появі таких понять, як Воллесія.

Позаматерикові зовнішні території Австралії — острів Різдва та Кокосові (Кілінгові) острови — іноді розглядають як частину морської Південно-Східної Азії, оскільки вони розташовані значно ближче до західної Індонезії, ніж до материкової частини Австралії. Їхнє населення має багатокультурне походження й складається з людей азійського та європейсько-австралійського походження, тоді як на момент відкриття британцями у XVII столітті острови були безлюдними. Острови розташовані в межах Австралійської плити, а Всесвітня книга фактів визначає їх як найзахіднішу частину Океанії. Організація Об'єднаних Націй також відносить ці острови до Океанії, включаючи їх до того самого субрегіону, що й Австралію та Нову Зеландію.

Клімат

Карта кліматичних зон Південно-Східної Азії за класифікацією Кеппена

Більша частина Південно-Східної Азії має тропічний клімат, який характеризується високими температурами, значною вологістю та рясними опадами протягом усього року. На більшій частині території регіону чітко виражені вологий і сухий сезони, зумовлені сезонною зміною напрямку вітрів, або мусонами. Додаткові опади в сезон мусонів приносить тропічна зона конвергенції. Тропічні ліси Південно-Східної Азії є другими за площею у світі^{[джерело?]} після Амазонського дощового лісу. Винятками з типових для регіону тропічного клімату й тропічної лісової рослинності є:

1. північний В'єтнам, де панує субтропічний клімат, який іноді зазнає впливу холодних повітряних мас, що надходять із північного сходу під впливом Сибірського антициклону;
2. гірські райони північної частини регіону та високі острови, де значні висоти над рівнем моря зумовлюють м'якші температурні умови;
3. «суха зона» центральної М'янми, розташована в дощовій тіні Араканських гір, де річна кількість опадів може становити лише 600 мм, що за панівних високих температур відповідає напівпосушливому клімату;
4. південна частина Південно-Центрального узбережжя В'єтнаму, для якої характерний жаркий напівпосушливий клімат, зумовлений слабкою мусонною активністю та високими температурами протягом усього року. Річна кількість опадів у цій місцевості становить від 400 до 800 мм, а сухий сезон триває близько восьми місяців.

Зміна клімату

За сценарію з найвищим рівнем викидів країни Південно-Східної Азії до 2050 року зазнають істотного скорочення обсягів морських біоресурсів, доступних у межах їхніх виключних економічних зон

Південно-Східна Азія відстає у впровадженні заходів зі скорочення викидів парникових газів та пом'якшення наслідків зміни клімату, хоча водночас є одним із найуразливіших до зміни клімату регіонів світу. Зміна клімату вже спричинила збільшення кількості випадків екстремальних опадів (визначених як 400 мм і більше за добу)^:1464 і очікується, що в майбутньому їхня інтенсивність у регіоні ще більше зростатиме. Зміни в режимі опадів і річкового стоку також впливатимуть на якість води, що використовується в системах зрошення. За сценарію значного потепління до 2100 року кількість смертей, пов'язаних із впливом високих температур, у регіоні може зрости на 12,7 %^:1508. Серед людей похилого віку в Малайзії щорічний показник смертності, пов'язаної зі спекою, може зрости з менш ніж 1 до 45 випадків на 100 000 населення^:1:23.

Підвищення рівня моря становить серйозну загрозу для регіону. Уздовж узбережжя Філіппін цей процес відбувається приблизно утричі швидше, ніж у середньому у світі, тоді як в Індонезії до 2050 року 199 із 514 міст і районів можуть зазнати припливних повеней. Бангкок, Хошимін і Джакарта входять до двадцятки прибережних міст світу, які до 2050 року зазнаватимуть найбільших щорічних економічних збитків від повеней. Через просідання ґрунту Джакарта занурюється настільки швидко (у деяких районах — до 28 см на рік у період 1982—2010 років), що 2019 року уряд Індонезії ухвалив рішення перенести столицю країни до іншого міста.

Зміна клімату також, імовірно, становитиме серйозну загрозу для рибальства регіону. Близько 3,35 млн рибалок у Південно-Східній Азії залежать від коралових рифів^:1479, однак ці рифи є надзвичайно вразливими навіть за сценаріїв низьких викидів парникових газів і, ймовірно, зникнуть, якщо глобальне потепління перевищить 1,5 °C. Очікується, що в 2050—2070 роках регіон може втратити близько 30 % площ аквакультури та 10–20 % її виробництва^:1491

Карта, що показує дивергентні межі літосферних плит (серединно-океанічні хребти) та сучасні субаеральні вулкани (переважно розташовані вздовж конвергентних меж), при цьому найбільша щільність вулканів спостерігається в Індонезії та на Філіппінах.

Довкілля

Комодський варан у Національному парку «Комодо», Індонезія

Філіппінський орел

Вулкан Майон, Філіппіни

Переважна частина Південно-Східної Азії розташована в межах теплих і вологих тропіків, а її клімат загалом можна охарактеризувати як мусонний. Тваринний світ регіону надзвичайно різноманітний. На островах Борнео та Суматра мешкають орангутани, азійські слони, малайські тапіри, суматранські носороги та борнейські димчасті леопарди. У регіоні трапляються шість підвидів бінтуронга або ведмежої кішки, проте підвид, ендемічний для острова Палаван, нині класифікується як вразливий. Три підвиди тигра мешкають відповідно на Суматрі (суматранський тигр), Малайському півострові (малайський тигр) та в Індокитаї (індокитайський тигр); усі вони належать до видів, що перебувають під загрозою зникнення. Комодський варан є найбільшим сучасним видом ящірок і населяє індонезійські острови Комодо, Рінча, Флорес і Гілі-Мотанг. Філіппінський орел є національним птахом Філіппін. На думку багатьох учених, він є найбільшим орлом у світі та є ендеміком філіппінських лісів. Дикий азійський буйвіл, а також споріднені карликові види роду Bubalus, зокрема аноа, колись були широко поширені в Південно-Східній Азії. Нині ж свійський азійський буйвіл є звичайською твариною по всьому регіону, тоді як його дикі родичі стали рідкісними й перебувають під загрозою зникнення. Оленцева миша — невеликий ікластий парнокопитний, розміром приблизно з декоративного собаку або кішку, — трапляється переважно на Суматрі, Борнео (Індонезія) та Палавані (Філіппіни). Гаур — величезний дикий бик, більший навіть за дикого азійського буйвола, — поширений переважно в Індокитаї. Наукових відомостей про земноводних Південно-Східної Азії поки що дуже мало.

Такі птахи, як зелений павич і дронго, поширені в цьому субрегіоні аж до Індонезії. В Індонезії також трапляється бабіруса — дика свиня з чотирма іклами. Дзьоби птахів-носорогів були цінним товаром у торгівлі з Китаєм. Так само в Китаї високо цінувалися й роги носорогів, які, на відміну від рогів більшості інших тварин, не є частиною черепа.

Індонезійський архіпелаг розділений лінією Воллеса. Вона проходить уздовж межі тектонічних плит і відокремлює азійські (західні) види від австралазійських (східних). Острови, розташовані між Явою й Борнео на заході та Новою Гвінеєю на сході, утворюють перехідну зону, відому як Воллесія, де співіснують представники обох фауністичних комплексів. Із прискоренням темпів розвитку та подальшим зростанням населення Південно-Східної Азії посилюється занепокоєння щодо впливу людської діяльності на довкілля регіону. Водночас значна частина Південно-Східної Азії зазнала порівняно незначних змін і досі залишається природним середовищем існування дикої фауни. Держави регіону, за нечисленними винятками, усвідомили необхідність збереження лісового покриву не лише для запобігання ерозії ґрунтів, а й для охорони різноманіття флори та фауни. З цією метою, зокрема, Індонезія створила розгалужену мережу національних парків і природоохоронних територій. Попри це, деякі види, зокрема яванський носоріг, перебувають на межі зникнення: у західній частині Яви збереглося лише кілька особин.

Мілководдя коралових рифів Південно-Східної Азії вирізняється найвищим рівнем біорізноманіття серед морських екосистем світу, де у великій кількості трапляються корали, риби та молюски. За даними Conservation International, морські дослідження засвідчили, що біорізноманіття морських організмів у районі Раджа-Ампат (Індонезія) є найвищим із будь-коли зафіксованих на Землі. Його різноманіття значно перевищує показники будь-якої іншої дослідженої ділянки Коралового трикутника, до складу якого входять Індонезія, Філіппіни та Папуа — Нова Гвінея. Кораловий трикутник вважається світовим осередком біорізноманіття коралових рифів, тоді як протока Верде, за визначенням Conservation International, є «центром центру біорізноманіття прибережних морських риб світу». У Південнокитайському морі та тихоокеанських водах Філіппін також трапляються китова акула — найбільший у світі вид риб — і шість видів морських черепах.

Дерева та інша рослинність регіону мають переважно тропічний характер. У країнах, де гори сягають достатньої висоти, трапляється також рослинність помірного кліматичного поясу. Нині ці тропічні ліси інтенсивно вирубують, особливо на Борнео

Попри багатство флори й фауни, Південно-Східна Азія потерпає від масштабного знеліснення, яке призводить до втрати природних середовищ існування багатьох видів, що перебувають під загрозою зникнення, зокрема орангутанів і суматранського тигра. За прогнозами, у XXI столітті в Південно-Східній Азії може зникнути понад 40 % видів тварин і рослин. Водночас регулярним явищем у регіоні є димовий серпанок, спричинений забрудненням повітря. Наймасштабніші епізоди такого серпанку спостерігалися 1997 і 2006 року, коли густий дим охопив території кількох країн. Основною причиною були підпали рослинності за методом «підсічно-вогневого землеробства» на Суматрі та Борнео. У відповідь держави регіону підписали Угоду АСЕАН про транскордонне забруднення серпанком, спрямовану на боротьбу із цим явищем.

Під час епізоду серпанку 2013 року в Південно-Східній Азії в окремих країнах індекс забруднення повітря (API) досяг небезпечного рівня. Найвище значення — 746 — було зафіксовано 23 червня 2013 року близько 7:00 у місті Муар.

Економіка

Порт Сінгапура — найбільший у світі порт перевалки вантажів і контейнерний порт, а також один із найважливіших транспортних і судноплавних вузлів Південно-Східної Азії

Ще до проникнення європейських держав до регіону Південно-Східна Азія була важливою складовою світової торговельної системи. Саме тут походила велика кількість товарів, серед яких особливо цінувалися перець, імбир, гвоздика та мускатний горіх. Торгівлю прянощами спочатку розвивали індійські та арабські купці, однак згодом вона привернула увагу й європейців. Спочатку до цієї торгівлі долучилися іспанці (через манільські галеони), які прибували з Америки, а також Португальське королівство, пізніше — Нідерланди, Велика Британія та Франція, які брали участь у ній у різних частинах регіону. Проникнення європейських комерційних інтересів поступово переросло в анексію територій, оскільки купці домагалися розширення політичного контролю для захисту й розвитку своєї торговельної діяльності. Унаслідок цього Нідерланди встановили контроль над Індонезією, Велика Британія — над Малаєю та частиною Борнео, Франція — над Індокитаєм, а Іспанія, а згодом і Сполучені Штати Америки, — над Філіппінами. Одним з економічних наслідків цього імперіалізму стала переорієнтація виробництва на товарні культури та сировину. Так, розвиток каучукових плантацій у Малайзії, на Яві, у В'єтнамі та Камбоджі, видобутку олова в Малаї, а також вирощування рису в дельті Меконгу у В'єтнамі та Іраваді в М'янмі був зумовлений високим попитом на світовому ринку.

Китайська діаспора відіграла важливу роль у розвитку економіки регіону. Витоки китайського впливу простежуються з XVI століття, коли переселенці з Південного Китаю оселилися в Індонезії, Таїланді та інших країнах Південно-Східної Азії. Чисельність китайського населення в регіоні різко зросла після Комуністичної революції 1949 року в Китаї, яка змусила багатьох біженців емігрувати за межі країни. 2022 року малайзійська нафтогазова компанія Petronas посіла восьме місце у світі в рейтингу Brandirectory серед брендів нафтогазової галузі. Сімнадцять телекомунікаційних компаній уклали контракт на будівництво підводної кабельної системи Asia-America Gateway, яка з'єднала Південно-Східну Азію зі Сполученими Штатами Америки. Метою проєкту було уникнення перебоїв зв'язку, подібних до тих, що сталися після пошкодження підводного кабелю між Тайванем і США під час землетрусів у Хенчуні 2006 року.

Proton Persona — одна з моделей автомобілів, самостійно розроблених малайзійським автовиробником Proton

Туризм є одним із ключових чинників економічного розвитку багатьох країн Південно-Східної Азії, особливо Камбоджі. За оцінкою ЮНЕСКО, «туризм, за умови належного розвитку, може стати потужним інструментом розвитку та ефективним засобом збереження культурного різноманіття нашої планети». Із початку 1990-х років навіть країни, що не входили до АСЕАН, такі як Камбоджа, Лаос, В'єтнам і М'янма, де доходи від туризму були порівняно низькими, прагнули розширити власну туристичну галузь. 1995 року Сінгапур був регіональним лідером за часткою доходів від туризму у валовому внутрішньому продукті (ВВП), яка перевищувала 8 %. До 1998 року цей показник скоротився до менш ніж 6 % ВВП, тоді як у Таїланді та Лаосі він зріс до понад 7 %. Починаючи з 2000 року, Камбоджа випередила всі інші країни АСЕАН, а 2006 року доходи від туризму становили майже 15 % її ВВП. Крім того, В'єтнам вважається однією з країн, що найдинамічніше розвиваються в Південно-Східній Азії, завдяки значним можливостям для залучення іноземних інвестицій і стрімкому розвитку туристичної галузі.

На початку XXI століття Індонезія перетворилася на країну з економікою, що динамічно розвивається, і стала найбільшою економікою у регіоні. Її відносять до нових індустріальних країн, і вона є єдиною державою регіону, що входить до Групи двадцяти (G20). За оцінками, валовий внутрішній продукт (ВВП) Індонезії 2020 року становив 1,0888 трлн дол. США за номіналом або 3,3283 трлн дол. США за паритетом купівельної спроможності (ПКС), тоді як ВВП на душу населення — 4038 дол. США за номіналом або 12 345 дол. США за ПКС. За показником ВВП на душу населення 2023 року перше місце в регіоні посідав Сінгапур із показником 84 500 дол. США за номіналом або 140 280 дол. США за ПКС, за ним ішли Бруней (41 713 і 79 408 дол. США відповідно) та Малайзія (13 942 і 33 353 дол. США відповідно). Крім того, Малайзія має найнижчу вартість життя серед країн регіону, за нею йдуть Бруней і В'єтнам. Натомість Сінгапур є найдорожчою країною Південно-Східної Азії, за ним розташовуються Таїланд і Філіппіни.

2010 року фондові ринки Південно-Східної Азії продемонстрували кращі результати, ніж інші біржі Азійсько-Тихоокеанського регіону. Лідером стало Філіппінське фондове біржове товариство (PSE), індекс якого зріс на 22 %, за ним ішли Фондова біржа Таїланду (SET) із приростом 21 % та Фондова біржа Індонезії (JKSE) — 19 %.

За оцінками Міжнародного валютного фонду, 2020 року ВВП на душу населення в Південно-Східній Азії становив 4685 дол. США, що можна порівняти з показниками Південно-Африканської Республіки, Іраку та Грузії.

Країна	Валюта	Населення (2020)	Номінальний ВВП (2020), млрд дол. США	ВВП на душу населення (2020), дол. США	Зростання ВВП (2020)	Інфляція (2020)	Основні галузі промисловості
Бруней	B$ Брунейський долар	437 479	10,647	23 117	0,1 %	0,3 %	нафтова промисловість, нафтохімічна промисловість, рибальство
Камбоджа	៛ Рієль US$ Долар США	16 718 965	26,316	1 572	-2,8 %	2,5 %	швейна промисловість, видобуток золота, сільське господарство
Індонезія	Rp Рупія	270 203 917	1 088,768	4 038	-1,5 %	2,1 %	видобуток вугілля, нафтова промисловість, виробництво пальмової олії
Лаос	₭ Кіп	7 275 560	18,653	2 567	0,2 %	6,5 %	видобуток міді, електронна промисловість, видобуток олова
Малайзія	RM Рингіт	32 365 999	336,330	10 192	-6 %	-1,1 %	електронна промисловість, нафтова промисловість, нафтохімічна промисловість, виробництво пальмової олії, автомобілебудування
М'янма	K К'ят	54 409 800	70,890	1 333	2 %	6,1 %	видобуток природного газу, сільське господарство, швейна промисловість
Філіппіни	₱ Песо	109 581 078	367,362	3 373	-8,3 %	2,4 %	електронна промисловість, лісова промисловість, автомобілебудування
Сінгапур	S$ Сінгапурський долар	5 850 342	337,451	58 484	-6 %	-0,4 %	електронна промисловість, нафтова промисловість, хімічна промисловість
Таїланд	฿ Бат	69 799 978	509,200	7 295	-7,1 %	-0,4 %	електронна промисловість, автомобілебудування, виробництво каучуку
Східний Тимор	US$ Долар США	1 318 445	1,920	1 456	-6,8 %	0,9 %	нафтова промисловість, виробництво кави, електронна промисловість
В'єтнам	₫ Донг	97 338 579	340,602	3 498	2,9 %	3,8 %	електронна промисловість, швейна промисловість, нафтова промисловість

Енергетика

Попит на електроенергію в Південно-Східній Азії більш ніж подвоївся — з 458 ТВт·год 2003 року до 1258 ТВт·год 2023 року. Основними чинниками цього стали економічне зростання, збільшення використання електромобілів і розвиток центрів обробки даних. 2023 року 97 % населення регіону мали доступ до електроенергії, а 81 % — до екологічно чистих способів приготування їжі, що свідчить про те, що Південно-Східна Азія рухається до майже повної електрифікації до 2040 року.

Виробництво електроенергії за джерелами в Південно-Східній Азії, 2005—2023 роки. 2023 року обсяг виробництва електроенергії зріс на 4,3 % порівняно з попереднім роком і становив 1322,2 ТВт·год. Виробництво електроенергії з відновлюваних джерел енергії за останні п'ять років зросло в середньому на 26 %.

2023 року викопні види палива домінували в енергетичному балансі Південно-Східної Азії, забезпечуючи 83,5 % загального постачання первинної енергії. Вугілля і надалі відіграє ключову роль у виробництві електроенергії, а попит на нього, за прогнозами, зростатиме до 2030 року. Попри зобов'язання щодо скорочення використання вугілля, Індонезія, В'єтнам і Філіппіни досі планують значне розширення вугільних генерувальних потужностей. Країни АСЕАН є чистими імпортерами нафти, але чистими експортерами природного газу завдяки розвиненій нафтопереробній галузі та інфраструктурі зрідженого природного газу. Нафта переважно використовується у транспортному секторі, забезпечуючи 91,2 % його енергоспоживання, оді як природний газ становить приблизно одну п'яту енергетичного балансу регіону.

Відновлювана енергетика в Південно-Східній Азії розвивається, проте її рівень усе ще не відповідає наявному потенціалу. Відповідно до Плану дій АСЕАН зі співробітництва в енергетичній сфері на 2026—2030 роки, держави-члени мають на меті довести до 2030 року частку відновлюваних джерел енергії до 30 % у загальному постачанні первинної енергії (TPES) та до 45 % у встановленій генерувальній потужності. Очікується, що основними рушіями цього зростання стануть сонячна та вітрова енергетика, підтримувані розвитком систем накопичення енергії та інтеграцією електричних мереж. Попри значний потенціал відновлюваних джерел енергії в регіоні, їхня встановлена потужність (близько 30,5 ГВт сонячної та 8,3 ГВт вітрової генерації) становить менше 1 % від теоретично можливого потенціалу. Серед країн АСЕАН Таїланд, М'янма та Камбоджа мають найбільший потенціал розвитку сонячної енергетики, тоді як М'янма, В'єтнам і Таїланд посідають перші місця за перспективним потенціалом вітрової енергетики.

Демографія

Піраміда населення Південно-Східної Азії, 2023 рік

Розподіл населення між країнами Південно-Східної Азії (Індонезію поділено на її найбільші острови).

Площа Південно-Східної Азії становить приблизно 4,5 млн км². Станом на 2021 рік у регіоні проживало близько 676 млн осіб, з яких понад одна п'ята (143 млн) — на індонезійському острові Ява, найбільшому за чисельністю населення острові світу. Індонезія є найнаселенішою країною регіону з населенням 274 млн осіб (близько 40 % населення Південно-Східної Азії), а також четвертою за чисельністю населення країною світу. Південно-Східна Азія вирізняється значним етнічним і релігійним різноманіттям, яке відрізняється від країни до країни. У регіоні також проживає близько 30 млн етнічних китайців, які мешкають переважно на острові Різдва, в Індонезії, Малайзії, на Філіппінах, у Сінгапурі та Таїланді, а у В'єтнамі — як етнічна група хоа. Вихідців із країн Південно-Східної Азії називають південно-східними азійцями.

Етнічні групи

Балійці (Індонезія)

Населення Південно-Східної Азії переважно поділяють на чотири великі етнолінгвістичні групи: австронезійців, австроазійців (або мон-кхмерів), тайців (частину ширшої кра-дайської мовної сім'ї) та тибето-бірманців (частину сино-тибетської мовної сім'ї). У регіоні також проживають менш численні, але вагомі групи хмонг-мієнських народів, китайців, дравідів, індоаріїв, євразійців і папуасів, які також роблять внесок в етнічне різноманіття Південно-Східної Азії.

Аслійці та негритоси, як вважають, були одними з найдавніших мешканців регіону. Генетично вони споріднені з папуасами Східної Індонезії, Східного Тимору та австралійськими аборигенами. Нині яванці є найбільшою етнічною групою Південно-Східної Азії, налічуючи понад 100 млн осіб, більшість з яких проживає на острові Ява в Індонезії. Другою за чисельністю етнічною групою Південно-Східної Азії є в'єти (кінь), чисельність яких становить близько 86 млн осіб. Вони переважно проживають у В'єтнамі, а також становлять значну меншину в сусідніх Камбоджі та Лаосі. Тайці є третьою за чисельністю етнічною групою — близько 59 млн осіб; вони становлять більшість населення Таїланду.

У політичному та культурному житті Індонезії домінують дві етнічні групи — яванці та сунданці (обидві є корінними для острова Ява). Водночас країну населяють сотні етнічних груп, розселених по всьому Індонезійському архіпелагу, серед яких мадурці, мінангкабау, ачинці, бугіси, балійці, макасари, даяки, мінахасці, батаки, малайці, батавці, тораджі та амбонці.

У Малайзії населення за етнічним складом поділяється на малайців, які становлять понад половину населення країни; китайців — близько 22 %; інших буміпутра — 12 %; та індійців — близько 6 %. У Східній Малайзії даяки (переважно ібани та бідаю) становлять більшість населення штату Саравак, тоді як кадазан-дусуни переважають у штаті Сабах. На території Лабуану найчисельнішими етнічними групами є брунейські малайці та кедаяни. Загалом малайці становлять більшість населення Малайзії та Брунею, а також є значною меншиною в Індонезії, Південному Таїланді, М'янмі та Сінгапурі. У Сінгапурі етнічний склад населення загалом подібний до Західної Малайзії, однак, на відміну від неї, найбільшою етнічною групою є китайці, тоді як малайці посідають друге місце за чисельністю, а індійці — третє.

На Філіппінах жодна етнічна група не становить більшості населення країни. Водночас чотирма найбільшими етнолінгвістичними групами є вісайці (передусім себуанці, вараї та хілігайнони), тагали, ілоканці та бікольці. Окрім цих чотирьох найбільших груп, на острові Мінданао проживають народи моро, до яких належать таусуги, маранао, якани та магінданао. До інших регіональних етнічних груп країни належать капампангани, пангасінанці, сурігаонони, іфугао, калінга, камайо, куйонони та іватани.

У континентальній Південно-Східній Азії бірманці становлять понад дві третини населення М'янми, проте в країні також проживають численні регіональні етнічні групи, які переважно мешкають у штатах, спеціально утворених для етнічних меншин. Найбільшими регіональними етнічними групами М'янми є шани, що розмовляють тайськими мовами, карени, рахайнці, чини, кая та рохінджа, які розмовляють індоарійською мовою й проживають у західній частині країни поблизу кордону з Бангладеш. У сусідньому Таїланді тайці є найбільшою етнічною групою країни, проте поділяються на кілька регіональних тайських груп, зокрема центральних тайців, північних тайців (або ланна), південних тайців (або пак-тай) і північно-східних тайців (або ісанців), які в етнічному відношенні ближчі до лаосців ніж до центральних тайців. Кожна з цих груп має власний діалект, історію та культуру. Окрім тайців, у Таїланді проживає понад 70 етнолінгвістичних груп, найбільшими серед яких є малайці Патані північні кхмери, карени, хмонги та китайці.

Камбоджа є однією з найбільш етнічно однорідних країн регіону: кхмери становлять понад 90 % її населення. Водночас у країні проживає значна кількість етнічних чамів, в'єтнамців, а також різноманітних внутрішніх племінних народів, які об'єднують під назвою кхмер-леу («верховинні кхмери»).

Релігія

Релігія в Південно-Східній Азії (2020)

   Іслам (40,08%)

   Буддизм (28,41%)

   Християнство (21,33%)

   Народні релігії (4,16%)

   Не належать до жодної релігії (4,70%)

   Індуїзм (1,09%)

   Інші релігії (0,23%)

У країнах Південно-Східної Азії сповідують багато різних релігій, а сам регіон є осередком численних авраамічних, індійських, східноазійських та іранських релігій. За кількістю вірян іслам є найпоширенішою релігією: його сповідують приблизно 240 млн осіб, або близько 40 % населення регіону. Найбільше мусульман проживає в Індонезії, Брунеї, Малайзії, Південному Таїланді та південній частині Філіппін. Індонезія є найбільшою у світі країною з мусульманською більшістю населення. Водночас у Малайзії та Брунеї іслам закріплений як державна релігія в конституціях.

У Південно-Східній Азії налічується приблизно 190—205 млн буддистів, що робить буддизм другою за поширеністю релігією в регіоні. Приблизно 28–35 % буддистів світу проживають у Південно-Східній Азії. Буддизм є переважною релігією у В'єтнамі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі, М'янмі та Сінгапурі, а його послідовники можуть належати до шкіл тхеравади або махаяни. Культ предків і конфуціанство також широко практикуються у В'єтнамі та Сінгапурі. Даосизм і китайські народні релігії, такі як мазузм, також широко сповідуються серед заморської китайської громади в Малайзії, Сінгапурі та Таїланді. У деяких випадках їхні релігійні практики можуть включати поклоніння китайським або місцевим божествам, таким як Туа Пек Конг, Датук Керамат та багато інших^{[джерело?]}.

Християнство є переважною релігією на Філіппінах, у східній Індонезії, Східній Малайзії та Тиморі-Лешті. На Філіппінах проживає найбільша в Азії кількість римо-католиків. Тимор-Лешті також має переважно римо-католицьке населення, що пов'язано з історією індонезійського та португальського правління. У жовтні 2019 року кількість християн — як католиків, так і протестантів — у Південно-Східній Азії становила 156 млн осіб, з них 97 млн припадало на Філіппіни, 29 млн — на Індонезію, 11 млн — на В'єтнам, а решта — на Малайзію, М'янму, Тимор-Лешті, Сінгапур, Лаос, Камбоджу та Бруней. Крім того, у регіоні представлене східне православне християнство. Юдаїзм також сповідують у деяких країнах, зокрема на Філіппінах, у Сінгапурі та Індонезії, завдяки наявності єврейської діаспори. У Сінгапурі проживає невелика громада парсів, які сповідують зороастризм, а віру бахаї також сповідує невелика кількість людей у Малайзії, В'єтнамі, Сінгапурі та Таїланді.

Жодна країна Південно-Східної Азії не є релігійно однорідною. Деякі групи фактично захищені завдяки своїй ізоляції від решти світу. В Індонезії, найбільшій за чисельністю населення мусульманській країні світу, індуїзм є панівною релігією на таких островах, як Балі. Християнство також переважає в решті Філіппін, Новій Гвінеї, на Флоресі та Тиморі. Осередки індуїстського населення можна також знайти в різних частинах Південно-Східної Азії, зокрема в Сінгапурі, Малайзії тощо. Ґаруда, феніксоподібна істота, яка є ваханою Вішну, є національним символом як Таїланду, так і Індонезії. На Філіппінах на острові Палаван було знайдено золоті зображення Ґаруди; золоті зображення інших індуїстських богів і богинь також було знайдено на Мінданао. Балійський індуїзм дещо відрізняється від індуїзму, який практикують в інших регіонах, оскільки він увібрав у себе елементи анімізму та місцевої культури. Водночас індуїстська громада Малайзії та Сінгапуру складається переважно з південноіндійської діаспори, тому її релігійні практики тісно пов'язані з індійським індуїзмом. Крім того, сикхізм сповідує значна частина населення, особливо в Малайзії та Сінгапурі, де він поширений серед північноіндійської діаспори, зокрема вихідців із регіону Пенджаб. Невелика частина індійської діаспори в регіоні сповідує джайнізм; джайни проживають у Малайзії, Сінгапурі, Таїланді та Індонезії. Християни також проживають по всій Південно-Східній Азії; вони становлять більшість населення Тимору-Лешті та Філіппін — найбільшої за чисельністю християнського населення країни Азії. Крім того, у віддалених районах Сараваку у Східній Малайзії, гірських районах Філіппін та Папуа на сході Індонезії збереглися давніші племінні релігійні практики. У М'янмі Сакку (Індру) шанують як ната. У В'єтнамі практикують буддизм махаяни, на який вплинув місцевий анімізм і в якому значна увага приділяється культу предків. В'єтнамські народні релігії сповідує більшість населення В'єтнаму. Каодай, монотеїстичний синкретичний новий релігійний рух, також сповідує менше одного відсотка населення В'єтнаму. Через присутність у регіоні японської діаспори практика синтоїзму дедалі більше поширюється в деяких країнах, зокрема в Таїланді.

Релігійний склад населення кожної країни є таким. Деякі значення взято з Всесвітньої книги фактів ЦРУ:

Країна	Релігії
Бруней	іслам (81 %), буддизм, християнство, інші (корінні вірування тощо)
Камбоджа	буддизм (97 %), іслам, християнство, анімізм, інші
Індонезія	іслам (87 %), протестантизм (7,6 %), католицизм (3,12 %), індуїзм (1,74 %), буддизм (0,77 %), конфуціанство (0,03 %), інші (0,4 %)
Лаос	буддизм (67 %), анімізм, християнство, інші
Малайзія	іслам (61,3 %), буддизм, християнство, індуїзм, анімізм
М'янма (Бірма)	буддизм (89 %), іслам, християнство, індуїзм, анімізм, інші
Філіппіни	католицизм (80,6 %), іслам (6,9 %-11 %), євангелізм (2,7 %), Церква Христа (Iglesia ni Cristo) (2,4 %), Міжнародна церква Бога (Members Church of God International) (1,0 %), інші протестанти (2,8 %), буддизм (0,05 %-2 %), анімізм (0,2 %-1,25 %), інші (1,9 %)
Сінгапур	буддизм (31,1 %), християнство (18,9 %), іслам (15,6 %), даосизм (8,8 %), індуїзм (5 %), інші (20,6 %)
Таїланд	буддизм (93,5 %), іслам (5,4 %), християнство (1,13 %), індуїзм (0,02 %), інші (0,003 %)
Східний Тимор	католицизм (97 %), протестантизм, іслам, індуїзм, буддизм
В'єтнам	в'єтнамські народні релігії (45,3 %), буддизм (16,4 %), християнство (8,2 %), інші (0,4 %), нерелігійні (29,6 %)

Мови

На кожну з мов також вплинули культурні чинники, пов'язані з торгівлею, імміграцією та історичною колонізацією. У регіоні налічується майже 800 корінних мов.

Мовний склад населення кожної країни є таким (офіційні мови виділено жирним шрифтом):

Країна/регіон	Мови
Бруней	малайська, англійська, китайські мови, тамільська, індонезійська та корінні борнейські діалекти (ібанська, мурутські мови, лун-бавангська).
Камбоджа	кхмерська, англійська, французька, чаочжоуська, в'єтнамська, чамська, путунхуа, інші
Індонезія	індонезійська, яванська, сунданська, батакські мови, мінангкабауська, бугійська, банджарська, папуаські мови, дайяцькі мови, ачехська, амбонська, балійська, бетавійська, мадурська, мусійська, манадоська, сасакська, макасарська, батакська-даїрійська, кароська, мандайлінзька, джамбійська малайська, монгондовська, горонтальська, нгайюська, кенійська, ніаська, північномолуккські мови, уаб-мето, біманська, манггарайська, тораджа-саданська, комерінзька, тетумська, реджангська, мунанська, сумбаванська, бангка-малайська, осінзька, гайоська, бунгку-толакійські мови, мороненська, бунгкуська, бахонсуаїйська, кулісусуська, вавонійська, морі-бавська, морі-атаська, падойська, томадінська, левотобійська, таеська, монгондовська, лампунзька, толакійська, мааньянська, сіміеулуська, гайоська, бугійська, мандарська, мінахасанські мови, енгганська, тернатська, тидорська, майрасійська, східно-чендравасіхська, мови Лейкс-Плейнс, тор-квербаські мови, німборанська, скоуські мови, прикордонні мови, сенаґійські мови, паувасійські мови, путунхуа, хоккієн, кантонська, хакка, чаочжоуська, тамільська, пенджабська та арабська. Індонезія має понад 700 мов на понад 17 000 островах архіпелагу, що робить її другою за мовним різноманіттям країною світу, лише трохи поступаючись Папуа-Новій Гвінеї. Офіційною мовою Індонезії є індонезійська (Bahasa Indonesia), яка широко використовується в освіті, політиці, економіці та інших офіційних сферах. У повсякденному житті та неформальних ситуаціях більшість індонезійців розмовляє місцевою мовою або місцевими мовами. Докладніше див.: Мови Індонезії.
Лаос	лаоська, французька, тайська, в'єтнамська, кхму, хмонг, пхутайська, бру, тай-лю, акха, іу-м'єн та інші
Малайзія	малайська, англійська, путунхуа, тамільська, даро-мату, кедахська малайська, сабахська малайська, брунейська малайська, келантанська малайська, паханзька малайська, ачехська, яванська, мінангкабауська, банджарська, бугійська, тагальська, хакка, кантонська, хоккієн, чаочжоуська, фучжоуська, телугу, бенгальська, пенджабська, сингальська, малаялам, арабська, брунейська бісайя, околод, кота-маруду-талантанг, келабітська, лотудська, теренґануська малайська, семелайська, тайська, ібанська, кадазанська, дусунська, крістанг, баяу, якун, мах-мері, батек, меланауська, семайська, темуанська, лун-бавангська, теміарська, пенанська, таусуг, іранун, лундаєх/лун-баванг та інші див. також: Мови Малайзії
М'янма (Бірма)	бірманська, шанська, каренські мови, араканська, качинські мови, чинські мови, монська, кареннійська, путунхуа, бенгальська, тамільська, телугу та інші етнічні мови
Філіппіни	філіппінська (тагальська), англійська, вісайські мови (акланська, себуанська, кінарайська, капіснон, хілігайнон, варай, масбатеньйо, ромблонська, куйонська, суригаонон, бутуанон, таусуг), іватанська, ілоканська, ібанаг, панґасінан, капампанган, бікольські мови, сама-баджауські мови, магінданао, маранао, іспанська, чавакано та інші див. також: Мови Філіппін
Сінгапур	англійська, малайська, китайські мови, тамільська, хоккієн, чаочжоуська, кантонська, хакка, японська, телугу, малаялам, пенджабська, індонезійська, боянська, бугійська, яванська, балійська, креольна мова сингліш та інші див. також: Мови Сінгапуру
Таїланд	тайська, ісан, північнокхмерська, малайська, каренські мови, хмонг, чаочжоуська, міньнань, хакка, юехай, бірманська, іу-м'єн, тамільська, бенгальська, урду, арабська, шанська, тай-лю, пхутайська, монська та інші
Східний Тимор	португальська, тетумська, мамбайська, макасайська, туку-уде, бунак, галолі, кемак, фаталуку, байкенська та інші
В'єтнам	в'єтнамська, кантонська, кхмерська, хмонг, тайська, чамська та інші

Міста

• Бруней-Муара (Бандар-Сері-Бегаван/Муара),  Бруней
• Місто Пномпень (Пномпень/Кандаль),  Камбоджа
• Ділі (Ділі),  Східний Тимор
• Джабодетабекпунджур (Джакарта/Богор (місто та округ)/Депок/Тангеранг (місто та округ)/Південний Тангеранг/Бекасі (місто та округ)/невелика частина Чіанджура),  Індонезія
• Ґербанґкертосусіла (Сурабая/Сідоарджо/Ґресік/Моджокерто/Ламонґан/Банкалан),  Індонезія
• Бандунзька улоговина (Бандунг (місто та округ)/Чімахі/Західний Бандунг/невелика частина Сумеданга),  Індонезія
• Мебіданґро (Медан/Бінджай/Делі-Серданг/«Каро»),  Індонезія
• Префектура В'єнтьян (В'єнтьян/Тха-Нґон),  Лаос
• Великий Куала-Лумпур/долина Кланг (Куала-Лумпур/Селангор),  Малайзія
• Конурбація Джорджтауна (Пінанг/Кедах/Перак),  Малайзія
• Іскандар-Малайзія (Джохор),  Малайзія
• Великий Кота-Кінабалу (Сабах),  Малайзія
• Янгонський регіон (Янгон/Танхльїн),  М'янма
• Манільська агломерація (Маніла/Кесон-Сіті/Макаті/Тагіг/Пасай/Калоокан та ще 11),  Філіппіни
• Столичний район Давао (Давао/Дігос/Таґум/Острівне місто-сад Самал),  Філіппіни
• Агломерація Себу (Себу/Мандауе/Лапу-Лапу/Талісай та ще 11),  Філіппіни
• Сінгапур,  Сінгапур
• Великий Бангкок (Бангкок/Нонтхабурі/Самутпракан/Патхумтхані/Самутсакхон/Накхонпатхом),  Таїланд
• Східний економічний коридор (Чаченгсау/Чонбурі/Районг),  Таїланд
• Столичний район міста Хошимін (Хошимін/Вунгтау/Біньзионг/Донгнай),  В'єтнам
• Столичний регіон Ханоя (Ханой/Хайфон/Халонг),  В'єтнам
• Дананг (Дананг/Хойан/Хюе),  В'єтнам

• Нічні панорами міст
• 
  Куала-Лумпур, Малайзія
• 
  Бангкок, Таїланд
• 
  Сінгапур
• 
  Маніла, Філіппіни
• 
  Хошимін, В'єтнам
• 
  Джакарта, Індонезія

Джакарта

Бангкок

Хошимін

Ханой

Сінгапур

Янгон

Сурабая

Кесон-Сіті

Бандунг

Медан

Хайфон

Маніла

Давао

Семаранг

Палембанг

Куала-Лумпур

Макассар

Пномпень

Кантхо

Мандалай

Батам

Пеканбару

Дананг

Бандар-Лампунг

Себу

Паданг

Замбоанга

Денпасар

Маланг

Самаринда

Джорджтаун

Тасікмалая

Кагаян-де-Оро

Банджармасін

Іпох

Балікпапан

Хенераль-Сантос

Баколод

Найп'їдо

В'єнтьян

Нячанг

Чіангмай

Джамбі

Понтіанак

Джок'якарта

Кота-Кінабалу

Найбільші міста Південно-Східної Азії за чисельністю населення (понад 500 000 жителів)

Культура

Вистава бірманського лялькового театру

Культура Південно-Східної Азії є різноманітною: у материковій частині Південно-Східної Азії культура являє собою поєднання бірманської, камбоджійської, лаоської, тайської (індійський культурний вплив) та в'єтнамської (китайський культурний вплив) культур. Натомість в Індонезії, на Філіппінах, у Сінгапурі та Малайзії культура є поєднанням корінних австронезійських, індійської, ісламської, західної та китайської культур. Крім того, культура Брунею зазнала значного арабського впливу. У В'єтнамі та Сінгапурі китайський вплив є сильнішим: Сінгапур, попри своє географічне розташування в Південно-Східній Азії, має численну китайську більшість, а В'єтнам протягом значної частини своєї історії перебував у сфері китайського культурного впливу. Індійський вплив у Сінгапурі найвиразніше проявляється завдяки тамільським мігрантам, які певною мірою вплинули на сінгапурську кухню. Протягом усієї історії В'єтнам не зазнавав прямого впливу Індії — лише через контакти з тайськими, кхмерськими та чамськими народами. Крім того, В'єтнам також відносять до східноазійської культурної сфери разом із Китаєм, Кореєю та Японією через значний китайський вплив, закладений у його культурі та способі життя.

Рисове поле у В'єтнамі

Вирощування рису на заливних рисових полях практикується в Південно-Східній Азії протягом тисячоліть і поширене по всьому субрегіону. Одними з найяскравіших прикладів таких рисових полів є рисові тераси Банауе, розташовані в горах острова Лусон на Філіппінах. Утримання цих рисових полів потребує значних трудових затрат. Заливні рисові поля добре пристосовані до мусонного клімату регіону.

Будинки на палях трапляються по всій Південно-Східній Азії — від Таїланду й В'єтнаму до Борнео, від Лусона на Філіппінах до Нової Гвінеї. Регіон також вирізняється різноманітними традиціями обробки металів, особливо в Індонезії. До них належать, зокрема, такі види зброї, як характерний крис, а також музичні інструменти, як-от гамелан.

Впливи

Основними джерелами культурного впливу в регіоні були різні поєднання ісламської, індійської та китайської культур. На Філіппінах особливо помітним є різноманітний культурний вплив, що сформувався, зокрема, внаслідок періодів іспанського та американського панування, контактів із культурами, які зазнали індійського впливу, а також торговельних контактів із китайцями та японцями.

Загалом народи, які традиційно їли руками, імовірніше зазнали впливу індійської культури, ніж китайської, представники якої користувалися палочками для їжі. Чай як напій поширений у всьому регіоні. Характерні для цього регіону рибні соуси мають різні варіації.

Мистецтво

Королівський балет Камбоджі (Париж, Франція, 2010)

Мистецтво Південно-Східної Азії має багато спільного з мистецтвом інших регіонів. Танці в більшій частині Південно-Східної Азії передбачають рухи не лише ніг, а й рук, за допомогою яких передаються емоції танцю та зміст історії, яку танцівниця розповідає глядачам. У більшості країн Південно-Східної Азії танець увійшов до придворної культури; зокрема, камбоджійський королівський балет існував уже на початку VII століття, ще до виникнення Кхмерської імперії, яка зазнала значного впливу індійського індуїзму. Танець Апсара, відомий виразними рухами рук і ніг, є яскравим прикладом символічного танцю, пов'язаного з індуїзмом.

Ляльковий театр і театр тіней також були популярними формами розваг у минулі століття; одним із найвідоміших є індонезійський Ваянг. Мистецтво й література деяких країн Південно-Східної Азії зазнали значного впливу індуїзму, який поширився в регіоні багато століть тому. Індонезія, попри масштабне навернення до ісламу, який не схвалює певні форми мистецтва, зберегла багато видів практик, культурних традицій, мистецтва та літератури, що зазнали індуїстського впливу. Прикладом цього є ваянг куліт (театр тіней), а також такі літературні твори, як Рамаяна. 7 листопада 2003 року ЮНЕСКО визнало вистави ваянг-куліту шедевром усної та нематеріальної спадщини людства.

Зазначалося, що класичне мистецтво кхмерів та індонезійців було зосереджене на зображенні життя богів, проте для народів Південно-Східної Азії життя богів було життям самих людей — радісним, земним, але водночас божественним. Народи тай, які порівняно пізно прийшли до Південно-Східної Азії, принесли із собою певні китайські мистецькі традиції, проте незабаром відмовилися від них на користь кхмерських і монських традицій. Єдиними свідченнями їхніх ранніх контактів із китайським мистецтвом залишилися особливості стилю їхніх храмів, зокрема звужений догори дах, а також їхні лакові вироби.

Музика

Ангклунг, визнаний шедевром усної та нематеріальної спадщини людства

Традиційна музика Південно-Східної Азії є такою ж різноманітною, як і численні етнічні та культурні групи регіону. Основні стилі традиційної музики охоплюють придворну музику, народну музику, музичні стилі невеликих етнічних груп, а також музику, на яку вплинули жанри, що походять за межами цього географічного регіону.

У придворних і народних жанрах більшість становлять ансамблі та оркестри налаштованих гонгів (винятком є низинні райони В'єтнаму). Оркестри гамелану та ангклунгу в Індонезії, ансамблі піпхату та пінпеату в Таїланді й Камбоджі, а також ансамблі кулінтангу на півдні Філіппін, Борнео, Сулавесі та Тиморі — це три основні самобутні стилі музичних жанрів, які вплинули на інші традиційні музичні стилі регіону. Струнні інструменти також широко поширені в регіоні.

18 листопада 2010 року ЮНЕСКО офіційно визнало ангклунг шедевром усної та нематеріальної спадщини людства та закликало індонезійський народ і уряд забезпечувати його збереження та передачу наступним поколінням, популяризувати виконання на ангклунгу й заохочувати майстерність його виготовлення.

Писемність

Тайський рукопис, що датується періодом до системи письма XIX століття

Історія Південно-Східної Азії зумовила появу великої кількості авторів — як із самого регіону, так і з-поза його меж — які писали про цей регіон.

Деякі з найдавніших систем письма Південно-Східної Азії походять від систем письма Індії. Про це свідчать представлені в регіоні різновиди брахмійського письма зокрема балійське письмо, зображене на розщеплених пальмових листках, які називають лонтар (див. зображення ліворуч — збільште його, щоб побачити напис на пласкій стороні та оздоблення на зворотному боці).

Написи балійським та латинським письмом у індуїстському храмі на Балі

Давність цієї форми письма сягає часів до винайдення паперу в Китаї близько 100 року. Зверніть увагу, що кожна частина пальмового листа містила лише кілька рядків, написаних поздовжньо вздовж листа, і була перев'язана мотузкою з іншими частинами. Зовнішня частина була оздоблена. Абетки Південно-Східної Азії, як правило, були абугідами, доки не прибули європейці, які використовували слова, що також закінчувалися приголосними, а не лише голосними. До інших форм офіційних документів, для яких не використовували папір, належали яванські сувої з мідними пластинами. Цей матеріал мав бути довговічнішим за папір в умовах тропічного клімату Південно-Східної Азії.

У Малайзії, Брунеї та Сінгапурі малайську мову нині зазвичай записують латинським письмом. Те саме спостерігається в індонезійській мові, хоча використовуються різні орфографічні стандарти (наприклад, для слова «таксі» в малайській мові вживається «Taksi», а в індонезійській — «Taxi»).

Використання китайських ієрогліфів у минулому та сьогодні спостерігається лише у В'єтнамі, а останнім часом також у Сінгапурі та Малайзії. Запровадження тьи-хан у В'єтнамі датується приблизно 111 роком до н. е., коли країна перебувала під китайською окупацією. В'єтнамська система письма, відома як тьи-ном, використовувала модифіковану систему тьи-хан для запису в'єтнамської мови. І тьи-хан, і тьи-ном використовувалися до початку XX століття.

Рапа-нуї є австронезійською мовою, як і індонезійська, тагальська та багато інших мов Південно-Східної Азії. Вважається, що Ронго-ронго є системою письма мови рапа-нуї, і якщо це буде доведено, вона стане одним із дуже небагатьох винаходів писемності в історії людства.

Спорт

Футбол є найпопулярнішим видом спорту в регіоні. Федерація футболу АСЕАН, головний регулювальний орган регіону у сфері футболу, була заснована 31 січня 1984 року в Джакарті, Індонезія. Чемпіонат АСЕАН з футболу є найбільшим футбольним змаганням у регіоні з часу свого першого проведення у 1996 році, а найбільше титулів на цьому турнірі — сім — здобула збірна Таїланду. Чинним переможцем є В'єтнам, який переміг Таїланд у фіналі 2024 року. Таїланд найчастіше серед країн Південно-Східної Азії брав участь у Кубку Азії з футболу — сім разів, тоді як найкращим результатом команди з Південно-Східної Азії на цьому турнірі стало друге місце, яке посіла збірна М'янми 1968 в Ірані. Індонезія є єдиною командою з Південно-Східної Азії, що брала участь у чемпіонаті світу з футболу 1938 року, виступаючи тоді як Нідерландська Ост-Індія.

АСЕАН також взяла на себе зобов'язання щодо збереження традиційних видів спорту та ігор у регіоні.

Див. також

• Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — міжнародна організація країн Південно-Східної Азії
• Список перших подій і досягнень у Південно-Східній Азії
• Індокитай — регіон у Південно-Східній Азії
• Морська Південно-Східна Азія — культурно-економічний регіон у межах Південно-Східної Азії
• Нарощування військового потенціалу в Південно-Східній Азії
• Організація Договору Південно-Східної Азії — Військово-політичний блок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що існував з 1955 по 1977 року
• Ігри Південно-Східної Азії — мультиспортивні змагання, що проводяться раз на два роки за участю представників країн Південно-Східної Азії
• Азійські тигри другої хвилі — економіки Індонезії, Малайзії, Філіппін, Таїланду та В'єтнаму
• Західна Південно-Східна Азія
  • Міжнародні відносини Індії
• Адміністративний поділ країн Азії

Примітки

Цитовані праці

• Zeitoun, V.; Bourdon, E.; Latsachack, K. O.; Pierret, A.; Singthong, S.; Baills, H.; Forestier, H. (2019). Discovery of a new open-air Hoabinhian site in Luang Prabang province (Lao PDR). Dating and technological study of the lithic assemblage. Comptes Rendus Palevol (фр.). 18 (1): 142—157. doi:10.1016/j.crpv.2018.05.003.

Література

• Acharya, Amitav. The making of Southeast Asia: International relations of a region (Cornell UP, 2013).
• Ang, Cheng Guan. Southeast Asia After the Cold War: A Contemporary History (Singapore: NUS Press, 2019) online review
• Ang, Cheng Guan. Southeast Asia's Cold War: An Interpretive History (University of Hawaiʻi Press, 2018). online review [Архівовано 7 July 2021 у Wayback Machine.]
• Barwise, J. M., and Nicholas J. White. A traveller's history of Southeast Asia (2002) online
• Cady, John F. Southeast Asia: its historical development (McGraw-Hill, 1964) online
• Cady, John F. The roots of French imperialism in Eastern Asia (1954) online
• Coedes, George. The Making of South East Asia (2nd ed. U of California Press, 1983).
• Dutt, Ashok K. Southeast Asia: A Ten Nation Region (1996) excerpt
• Embree, Ainslie T., ed. Encyclopedia of Asian history (1988)
  • vol. 1 online; vol 2 online; vol 3 online; vol 4 online
• Heidhues, Mary Somers. Southeast Asia : a concise history (2000) online
• Leinbach, Thomas R., and Richard Ulack. Southeast Asia: diversity and development (Prentice Hall, 1999) online.
• Levinson, David, and Karen Christensen, eds. Encyclopedia of Modern Asia. (6 vol. Charles Scribner's Sons, 2002).
• Osborne, Milton. Region of revolt: focus on Southeast Asia (Elsevier, 2013). online
• Osborne, Milton (2010; first published in 1979). Southeast Asia: An Introductory History [Архівовано 29 July 2020 у Wayback Machine.] Allen & Unwin. ISBN 978-1-74237-302-7 online
• Osborne, Milton. River at risk: the Mekong and water politics of China and Southeast Asia (Longueville Media, 2004).
• Reid, Anthony (1999). Charting the Shape of Early Modern Southeast Asia Silkworm Books. ISBN 978-974-7551-06-8
• Swearer, Donald K. The Buddhist World of Southeast Asia (2nd ed. 2010) online
• Ulack, Richard, and Gyula Pauer. Atlas of Southeast Asia (Macmillan, 1989) online.
• Williams, Lea E. Southeast Asia : a history (1976) online

Посилання

• Докладна топографічна карта Південно-Східної Азії (PDF) (попередня версія)
• Архів Південно-Східної Азії Каліфорнійського університету в Ірвайні
• Цифрова бібліотека Південно-Східної Азії Університету Північного Іллінойсу
• Архів «Документування досвіду біженців із Південно-Східної Азії», виставка в бібліотеці Каліфорнійського університету в Ірвайні
• Southeast Asia Visions, a collection of historical travel narratives — цифрова колекція історичних оповідей про подорожі Бібліотеки Корнельського університету
• Official website of the ASEAN Tourism Association [Архівовано 26 вересеня 2023 у Wayback Machine.]
• Art of Island Southeast Asia — повнотекстовий каталог виставки Музею мистецтва Метрополітен