Перейти до вмісту

Ендрю Джонсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ендрю Джонсон
Andrew Johnson
Ендрю Джонсон
Ендрю Джонсон
Попередник:Авраам Лінкольн
Наступник:Улісс Грант
Попередник:Ганнібал Гемлін
Наступник:Шайлер Колфакс
Попередник:Вільям Боуен Кемпбелл
Наступник:Ішем Гаріс
 
Народження:29 грудня 1808(1808-12-29)
Ролі, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:31 липня 1875(1875-07-31) (66 років)
Елізабеттон, Теннессі, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті:інсульт Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання:Andrew Johnson National Cemeteryd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: США Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:Християнство
Партія:Демократична партія США
Батько:Резерфорд Хейз-молодший
Мати:Софія Берчард
Шлюб:Еліза МакКардл Джонсон
Діти:5 дітей
 
Військова служба
Роки служби:1861—1865
Приналежність:Армія США
Звання:Бригадний генерал
Битви:Громадянська війна у США
Автограф:

CMNS: Ендрю Джонсон у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
S: Роботи у Вікіджерелах

Ендрю Джонсон (англ. Andrew Johnson; 29 грудня 1808 — 31 липня 1875) — сімнадцятий президент Сполучених Штатів Америки з 1865 по 1869, спочатку представник Демократичної партії, вибраний в 1864 році віцепрезидентом при республіканцеві Авраамі Лінкольні (у той час блок, який вони представляли, іменувався «Національний союз»). Ставши наступником Лінкольна після його вбивства, він швидко налаштував проти себе Конгрес і був одним з трьох (разом з Біллом Клінтоном і Дональдом Трампом) президентів, проти яких Сенат США розглядав справу про імпічмент.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився майбутній президент 29 грудня 1808 року в місті Ролі, штат Північна Кароліна в сім'ї нащадків емігрантів з Шотландії Якоба та Мері Джонсон. Батько Ендрю не знав грамоти, працював конюхом, кур'єром у банку, служив на нижчих чинах місцевої міліції. Одного разу, врятувавши кількох рибалок, що тонули, з води сам Якоб зліг із хворобою і помер у віці 34 років. Згодом матір прилаштовує синів десятирічного Ендрю та чотирнадцятирічного Вільяма у кравецьку майстерню. П'ять років хлопці навчались професії кравця, водночас, завдяки допомозі господаря майстерні брати здобули початкову шкільну освіту. Пізніше брати втекли з міста, порушивши умови контракту про навчання до повноліття та переїхали до міста Лауренс штату Південна Кароліна. Згодом Ендрю залишає це місто і пішки добирається до міста Грінвіль, що в штаті Теннесі. Тут він знову береться до кравецької справи, розвиваючи у собі бізнесову жилку. Тут вже він знайомиться з майбутньою дружиною Елізою Маккардл і після нетривалих зустрічань 18-річний Ендрю та 16-річна Елізабет одружуються. На час одруження хлопець не вмів до ладу читати чи писати. Еліза читала чоловікові книжки вголос та заповнювала прогалини в арифметиці, читанні й правописі. Маючи чималу клієнтуру, Ендрю багато спілкувався з різними людьми, його часто запрошували на громадські заходи. Поступово у чоловіка виник інтерес до політичного життя.[2]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Джонсон був олдерменом в Гринвіллі з 1828 до 1830, та мером Гринвіллю з 1830 до 1833. З 1833 р. був демократом, членом законодавчих зборів свого штату, з 1843 по 1853 р. — членом конгресу, з 1853 до 1857 р. — губернатором штату Теннессі, потім сенатором.

У 1861 р., на початку Громадянської війни, Джонсон був єдиним південним сенатором, що залишився на своєму посту і стояв за недоторканність союзу.

Особливе враження справила його промова 5 лютого 1861 р., у якій він, хоч і крайній демократ, сильно нападав на сецесіоністів. При початку військових дій Джонсон повернувся на батьківщину і весною 1862 р. був призначений військовим губернатором Теннессі в чині бригадного генерала.

Вибраний в 1864 р. віцепрезидентом США, він вступив на цю посаду 4 березня 1865; під час інавгурації віце-президент Джонсон пив (для зм'якшення хвороби), зробив незв'язну промову і в очах багатьох здавався п'яним. Через місяць з невеликим, унаслідок вбивства Лінкольна (15 квітня 1865), Джонсон став президентом (1865—1869). Змовники планували, після замаху на Лінкольна, убити також Джонсона і державного секретаря Вільяма Сюарда, але їм вдалося тільки легко поранити останнього.

Президент

[ред. | ред. код]

У званні президента Джонсон порвав зв'язок з партією демократів, і з такою м'якістю відносився до переможених сецесіоністів, що можна було побоюватися втрати всіх придбаних війною результатів. Він наклав вето на прийнятий майже одноголосно конгресом білль про умови зворотного допущення південних штатів в Союз, а також на цивільну рівноправність темношкірих. У конфлікт були залучені і міністри. Військовий міністр Едвін Стантон був звільнений президентом, але сенат визнав причини його звільнення недостатніми, і Стантон знову став завідувати військовим міністерством. Тоді Джонсон призначив генерала Томаса тимчасовим військовим міністром і наказав Стантону здати суспільне майно, що все знаходилося у нього. Стантон відмовився виконати цей наказ; сенат знов визнав його звільнення неправильним, і палата представників ухвалила, більшістю 126 голосів проти 47, почати судове переслідування проти президента і процедуру імпічменту. У Сенаті США, проте, не склалося більшості двох третин, необхідної для звинувачувального вироку (березень 1868).

Під час президентства Джонсона США купили у Російської імперії Аляску (1867); цінність цього придбання сильно недооцінювалася сучасниками.

У 1874 р. Джонсон був знов вибраний в сенатори штату Теннессі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Джонсон Эндрю // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 136. ISBN 978-617-7289-69-1

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Savage, «Life and public services of And. J.» (Нью-Йорк, 1865);
  • Moor, «Speeches of And. J.» (Бост., 1865);
  • Foster, «Life and speeches of And. J.» (Филад., 1866);
  • «Impeachment and trial of Andrew J.» (Филад., 1868).

Посилання

[ред. | ред. код]