Перейти до вмісту

Девід Болл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Девід Болл
англ. David Ball Редагувати інформацію у Вікіданих
Основна інформація
Повне ім'яангл. David James Ball Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження3 травня 1959(1959-05-03)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняЧестер, Чешир, Велика Британія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті22 жовтня 2025(2025-10-22)[3] (66 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіЛондон, Велика Британія[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1977 — 2025
Громадянство Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїмузикант, автор пісень, музичний продюсер, діджей, композитор Редагувати інформацію у Вікіданих
ОсвітаLeeds Beckett Universityd і Arnold Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментиклавішні музичні інструменти, басовий інструментd[4], синтезатор, ударний музичний інструмент, електрогітара і бас-гітара Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанринова хвиля, рок-музика[4], синтпоп, гауз, техно, ембієнт і гай-енерджі Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоSoft Cell і The Gridd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛейблиSome Bizzared Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Девід Джеймс Болл (англ. David James Ball; 3 травня 1959(19590503), Честер, Чешир, Англія — 22 жовтня 2025) — британський електронний музикант і продюсер. Насамперед знаний як учасник дуетів «Soft Cell» та «The Grid».

Дитинство і юність

[ред. | ред. код]

Народився у місті Честер графства Чешир, Англія, пізніше усиновлений сім'єю Болл у Блекпулі, Ланкашир. Болл зростав під впливом класичної музики, яку любила його мати, і музики Джона Баррі, з якою він познайомився через батька — любителя фільмів про Джеймса Бонда. Пізніше у нього з'явилась пристрасть до північного соулу і став завсідником соу-клубів Блекпула (як-от Wigan Casino та Blackpool Mecca). Інтерес до електронної музики у Болла виник 1974 року, коли почув революційну композицію «Autobahn» гурту «Kraftwerk»[5][6].

1977 року вступив до міського університету Лідса (тоді Політехнічний університет Лідса), за напрямом образотворчого мистецтва. Там він познайомився з Марком Алмондом: побачивши, як Болл експериментує з синтезаторами у невеликій студії закладу, Алмонд попросив його зробити музичний супровід для його студентських перформансів. Незабаром вони почали робити спільні проєкти[7][8].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Як музикант

[ред. | ред. код]

1978 року, навчаючись в університеті, Болл і Алмонд створили дует «Soft Cell» і незабаром стали знані в молодіжних колах Лідса[9]. Більшість ранніх пісень гурту (згодом випущених як демозаписів) повністю написав Болл, але згодом написанням текстів зайнявся Алмонд[10][11]. Їхню першу платівку «Mutant Moments EP» 1980 року фінансувала мама Болла[7]. 1981 року дует отримав всесвітню популярність завдяки виходу синглу «Tainted Love» і проіснував до 1984 року, випустивши 3 студійних альбоми.

Перебуваючи ще у «Soft Cell», 1983 року Болл випустив свій перший сольний експериментальний альбом «In Strict Tempo», в записі якого брали участь Дженезіс Пі-Орридж, Гейвін Фрайді, Вірджинія Астлі та його дружина Джині Болл[12][6]. Також разом з Пі-Орриджем працював над саундтреком до західнонімецького андеграундного фільму «Декодер»[13] (у фільмі ще неодноразово звучить пісня «Soft Cell» «Seedy Films»)[14]. Того ж року брав участь у записі альбому «The Crackdown» гурту «Cabaret Voltaire»[15].

Після розпаду «Soft Cell» створив новий гурт «Other People», до якого увійшли Джині Болл й Енді Естл: вони випустили єдиний сингл «Have A Nice Day» 1984 року[16][17]. 1987 року у складі гурту «Ornamental» з Роуз Макдавелл, брав участь у записі тільки першого синглу «No Pain». Тоді ж з Ніком Сандерсоном (екс-«Clock DVA») і Джеймі Джонсоном створив гурт «English Boy On The Loveranch»: вони випустили два гай-енерджі сингли — «The Man In Your Life» і «Sex Vigilante», і давали концерти[18][19].

З 1988 по 1990 роки подружжя Болл перебувало у складі «Psychic TV»[20]. Зокрема, Дейв Болл брав активну участь у створенні «липових» збірок «Jack The Tab» і «Tekno Acid Beat» — перших ейсід-хаус альбомів, записаних у Британії[21]. Тоді ж познайомився з Річардом Норрісом: разом, під назвою «MESH», записали композицію «Meet Every Situation Head On».

Співпраця Болла і Норріса в «Psychic TV» незабаром призвела до створення хаус і техно дуету «The Grid». З 1990 по 1994 роки вони випустили 3 студійні альбоми. 1991 року брали участь у записі сольного альбому Марка Алмонда «Tenement Symphony». Також Болл займався реміксами (як самостійно, так і з Норрісом) для таких виконавців як Алмонд, Девід Боуї, Ванесса Мей, «Erasure» й інші[6]. 1996 року дует оголосив про перерву в їхній діяльності.

До 2000 року Болл і Алмонд знову возз'єдналися як «Soft Cell» і 2002 року випустили альбом «Cruelty Without Beauty», за яким було кілька концертів[11]. 2004 року, після важкої аварії Алмонд якийсь час перебував у комі, стосунки між ним і Боллом погіршилися, і дует знову розпався[22]. Хоча це не завадило випуску альбомів з ранніми демозаписами та реміксами «Soft Cell» протягом 2000-х: Болл працював над ними самостійно, під наглядом колишнього менеджера групи Стіво Пірса[11][10].

2005 році Болл і Норісс відновили спільну діяльність й об'єдналися з електроклеш співачкою Місті Вудс як «Misty Woods & GDM»[23][24]. 2008 року «The Grid» випустили свій четвертий альбом «Doppelgänger».

2010 року разом з Гайвіном Фрайді записав кавер на композицію «Ghost Rider» дуету «Suicide» для серії EP релізів, присвячених 70-річчю вокаліста Алана Вега[25]. Тоді ж Болл сформував електропанк гурт «Nitewreckage» з вокалісткою Сілін Гіспіч і музикантами Ріком Малголлом і Террі Нілом[26]. Їхній дебютний альбом «Take Your Money And Run» вийшов 2011 року і був спродюсований Мартіном Рашентом[6].

2016 року разом з класичним піаністом Джоном Сейведжем випустив ембієнт альбом «Photosynthesis»[27].

До 2017 року відбулося друге возз'єднання «Soft Cell», і 30 вересня 2018 року Алмонд і Болл дали свій останній концерт як дует[7][28]. Того ж року Болл випустив черговий ембієнт альбом вже в рамках «The Grid» — «One Way Traffic»[5][29].

2019 року «Soft Cell» випускали різні релізи і Болл анонсував новий студійний альбом проєкту в роботі, а також свою автобіографію[30][31]. Книга «Electronic Boy: My Life In And Out Of Soft Cell» вийшла 11 червня 2020 року; її також видали у спеціальному наборі зі збіркою ранніх демозаписів «Soft Cell», найкращих композицій, на яких працював Болл протягом своєї кар'єри, й одного нового треку[32][33].

Як продюсер

[ред. | ред. код]

Ще 1982 року почав проявляти себе у продюсерській діяльності: спочатку над дебютними синглами «My Private Tokyo» і «Je T'aime» для дуету «Vicious Pink Phenomenon», який до цього підспівував на ранніх виступах і першому альбомі «Soft Cell», а потім для першого синглу «Marc and the Mambas», стороннього проєкту Алмонда, -« Sleaze (Take It, Shake It)»[6][7]. Інші продюсери також не залучалися до сольного альбому Болла «In Strict Tempo»[12] і, фінальному на той момент, альбому «Soft Cell» «This Last Night In Sodom»[34] (обидва записані 1983 року). 1986 року спродюсував другий та останній альбом «Virgin Prunes» «The Moon Looked Down and Laughed». До кінця 1980-х років також продюсував релізи для інших синті й інді проєктів[35][36].

Протягом 1990-х років продюсував різних виконавців разом з Інго Вауком, зокрема кілька пісень Кайлі Міноуг (для альбому 1997 року «Impossible Princess»), Ванесси Мей (альтернативна версія «Classical Gas») та гурту «Earl Brutus». Вони ж і стали продюсерами альбому «Soft Cell» 2002 року «Cruelty Without Beauty». До альбомів «The Grid» сторонні продюсери не залучалися, проте Ваук брав участь у їхньому записі як інженер.

З 2016 року продюсував сольні альбоми Анни Хоган і Гейвіна Фрайді[6]. Альбом Хоган «Lost In Blue» вийшов 2019 року; у його записі взяли участь Лідія Ланч, Кід Конго Пауерс, Вольфганг Флюр, Ричард Стрейндж, Сілін Гіспіч, Гейвін Фрайді та Рік Малголл (як співпродюсер)[9]. Також, знову самостійно, спродюсував власний альбом «Photosynthesis» (2016) та нові релізи «Soft Cell» (з 2018 року)[31][33].

Особисте життя і смерть

[ред. | ред. код]

Під час запису дебютного альбому «Soft Cell» «Non-Stop Erotic Cabaret» у Нью-Йорку, Болл перебував у стосунках зі знаною на той момент представницею клубної сцени міста та діджеєм Анітой Сарко[7].

1983 року одружився з Джині Болл (до шлюбу Вірджинія Г'юїс), яка на той час була у складі «Marc and the Mambas» і брала участь у записі альбому «Soft Cell» «This Last Night In Sodom»[20][34]. 1984 року у них народився син Джеймс[16], але пара розлучилася[20].

Помер уві сні у себе вдома 22 жовтня 2025 року[37].

Дискографія

[ред. | ред. код]

Сольні альбоми:

  • In Strict Tempo (1983, Some Bizzare, Phonogram)
  • Photosynthesis (з Джоном Савейджем; 2016, Cold Spring)

Альбоми у складі «Psychic TV»:

  • Allegory and Self (1988, Temple)
  • Jack The Tab — Acid Tablets Volume One (1988, Castalia)
  • Tekno Acid Beat (1988, Temple)
  • Towards Thee Infinite Beat (1990, Temple)
  • Beyond Thee Infinite Beat (1990, Temple)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #134695275 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Beaumont-Thomas B. Dave Ball, synth-pop hitmaker as one half of Soft Cell, dies aged 66 — 2025. — ISSN 0261-3077
  3. 1 2 Soft Cell's musical force Dave Ball dies, aged 66 — 2025.
  4. 1 2 Montreux Jazz Festival Database
  5. 1 2 Mark Jones (9 вересня 2018). Soho Radio - Back to the Phuture. Шаблон:Ll (англ.). Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  6. 1 2 3 4 5 6 Chi Ming Lai (10 березня 2016). DAVE BALL Interview - The Electricity Club. electricityclub.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 9 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  7. 1 2 3 4 5 Thomas H Green (30 вересня 2018). theartsdesk Q&A: Soft Cell. theartsdesk.com (англ.). Архів оригіналу за 12 січня 2020. Процитовано 5 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  8. ↑ Jude Rogers (23 жовтня 2016). Marc Almond: ‘I’ve had the chance to be subversive in the mainstream’ | Music | The Guardian. The Guardian. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 8 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  9. 1 2 Thomas H Green (22 січня 2019). The Quietus | Features | A Quietus Interview | Bottled Moonlight: Anni Hogan Interviewed. The Quietus (англ.). {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  10. 1 2 Thomas H Green (5 листопада 2016). theartsdesk Q&A: Musician Marc Almond. theartsdesk.com (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  11. 1 2 3 John Clarkson (31 липня 2008). Soft Cell - Interview. pennyblackmusic.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  12. 1 2 Dave Ball - In Strict Tempo (Vinyl, LP, Album) | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  13. ↑ decoder : audio cuts. decoder.cultd.net (англ.). Архів оригіналу за 12 червня 2016. Процитовано 7 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  14. ↑ Decoder (1984) - Soundtracks - IMDb. Internet Movie Database (англ.). Архів оригіналу за 7 червня 2022. Процитовано 7 травня 2019.
  15. ↑ Cabaret Voltaire - The Crackdown (Vinyl, LP, Album) | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  16. 1 2 Brian McCloskey (30 березня 2014). "Like Punk Never Happened" - a Smash Hits archive. Flickr (англ.). {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  17. ↑ Other People | Discography | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 18 лютого 2021. Процитовано 7 травня 2019.
  18. ↑ English Boy On The Loveranch | Discography | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  19. ↑ John Eden. the tenth gig I can remember going to – uncarved.org blog. uncarved.org (англ.). Архів оригіналу за 7 травня 2019. Процитовано 7 травня 2019.
  20. 1 2 3 "Blue Pyramid" by Virginia. Bandcamp (англ.). 17 листопада 2017. ...By 1988 the group [Psychic TV] included Dave Ball of Soft Cell, Fred Giannelli of Turning Shrines and Matthew Best of Carcrash International... Virginia was the studio project of Dave “Mista Luv” Ball and then-wife Virginia “Gini” Ball, a classical violinist who toured and recorded with Siouxsie and the Banshees and Marc Almond...
  21. ↑ Alexis Petridis (6 березня 2009). Beyond the Wizard Sleeve's Hopes for a Third Summer of Love | Music | The Guardian. The Guardian. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  22. ↑ Ludovic Hunter-Tilney (28 жовтня 2016). Marc Almond: ‘What have I become?’ | Financial Times. ft.com (англ.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. He fell out with Ball after their 2001 reunion, when “shadow people” came back into their lives, the hangers-on and bad influences. “It came to a head when I passed Dave in the street and said, ‘I never want to see you again as long as I live.’ I wish I had never said that. But I felt like that at the time. I don’t have any animosity towards him now. But we speak through legal people about Soft Cell things. It’s a shame.” {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  23. ↑ MISTY WOODS. Future Legend Records (англ.). Архів оригіналу за 5 вересня 2008. 2005-6 saw Misty team up with ex Soft Cell member Dave Ball for the band GDM and also guest with Mod Band The Times at Live concerts. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  24. ↑ Whitby Gothic Weekend April 2006. Ian Marchant Photography (англ.). 2006–04. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 9 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  25. ↑ Gavin Friday and Dave Ball single ‘Ghostrider’ – download now – Gavin Friday – Official Site. gavinfriday.com (англ.). 6 червня 2010. Архів оригіналу за 23 червня 2020. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  26. ↑ Nitewreckage | Discography | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 27 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019.
  27. ↑ Bob Gourley (13 листопада 2016). Interview with David Ball (Soft Cell, The Grid) about PHOTOSYNTHESIS. Chaos Control Digizine (англ.). Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  28. ↑ Alexis Petridis (1 жовтня 2018). Soft Cell review – a swansong full of sex, noise and darkness | Music | The Guardian. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  29. ↑ THE GRID “ONE WAY TRAFFIC’ Excerpt by moogmusicinc | Free Listening on SoundCloud. SoundCloud (англ.). 11 квітня 2018. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  30. ↑ Richard Metzger (15 березня 2019). ‘To show you I’ve been there…’: An interview with Soft Cell’s Dave Ball | Dangerous Minds. dangerousminds.net (англ.). Архів оригіналу за 23 червня 2020. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  31. 1 2 John Clarkson (14 червня 2019). Soft Cell - Interview with Dave Ball. pennyblackmusic.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  32. ↑ Dave Ball’s autobiography ‘Electronic Boy’ is available to pre-order now ... – Soft Cell (Marc Almond & David Ball). softcell.co.uk (англ.). 4 березня 2020. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  33. 1 2 Alex Green (10 червня 2020). Soft Cell working on new album ‘destined to come out next year’ - BelfastTelegraph.co.uk. belfasttelegraph.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 21 червня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  34. 1 2 Soft Cell - This Last Night...In Sodom (Vinyl, LP, Album, Stereo) | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 6 вересня 2018. Процитовано 8 травня 2019.
  35. ↑ Jih – The Shadow To Fall | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 20 лютого 2021. Процитовано 9 травня 2019.
  36. ↑ Sense (4) – Hold On | Discogs. Discogs (англ.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 9 травня 2019.
  37. ↑ Beaumont-Thomas, Ben (23 жовтня 2025). Dave Ball, synth-pop hitmaker as one half of Soft Cell, dies aged 66. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 23 жовтня 2025.

Література

[ред. | ред. код]
  • Алмонд М. Порочная жизнь = Tainted Life : автобиография / Марк Алмонд; Пер. с англ. Кати Стрельницки. — М. : Соврем. музыка, 2002. — 446 с. — 3000 екз. — ISBN 5-93138-045-0.
  • Рейнольдс С. Всё порви, начни сначала : Пост-панк 1978–1984 = Rip It Up and Start Again / Саймон Рейнольдс; перевод Илья Миллер. — Москва : Шум, 2021. — 736 с. — 3000 екз. — ISBN 978-5-6043513-2-1.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Девід_Болл&oldid=47712620